У 2025 році 22-й Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA відбувся в майже 100 населених пунктах 19 регіонів України. Серед них — прифронтові громади Херсонської, Запорізької, Дніпропетровської, Сумської та Харківської областей.

Фестиваль проходив під час повномасштабної війни. І це визначало не лише теми програм, а й саму потребу в таких подіях — у розмовах, зустрічах і спільному перегляді кіно там, де людям часто бракує безпеки, електрики і простору для діалогу.

Тематикою 22-го Мандрівного стала назва «Рідкісний ресурс». Вона асоціативно відсилає до угоди України та США про рідкісноземельні метали, але для нас це насамперед — про людей і їхню внутрішню силу. Про здатність триматися, об’єднуватися, брати участь у житті громад і держави та впливати на їх рішення.

Фестиваль зосередився на гідності людини, її праві на голос і участь у суспільному житті. Через документальне кіно та публічні обговорення ми порушували теми, які в умовах війни стають особливо гострими: дотримання прав людини, повага до людської гідності, повернення наших співгромадян/-ок з неволі, реабілітація військових, непрості досвіди, які проживають діти, збереження пам’яті та встановлення справедливості, демократія участі та європейські цінності.



Фото: Ганна Яременко. Мандрівний фестиваль у Харкові

До підготовки й проведення фестивалю долучилися 26 регіональних партнерів, 132 волонтери й волонтерки, 118 експертів і експерток, майже 245 партнерських організацій і локацій. 

Разом вони організували 624 фестивальних заходів. Серед них – 19 пресконференцій, 462 покази, 17 культурно просвітницьких і 126 правозахисних подій: панельних дискусій, тренінгів, семінарів, лекцій, майстер-класів і виставок.

Загалом Мандрівний відвідали 66 715 глядачів і глядачок. Із них 12 483 людей долучилися до показів і дискусій наживо. У межах комунікаційної кампанії ми створили понад 800 публікацій, а загальних переглядів у медіа та на партнерських сторінках було більше 2 мільйонів.

Програма 22-го Мандрівного Docudays UA об’єднала 10 документальних фільмів із України, Ірландії, Франції, Нідерландів, Великої Британії, Хорватії, Італії, Словенії, Катару, Португалії та Іспанії.

У стрічках говорили про свободу і гідність, історичну пам’ять, право на тіло, реінтеграцію після війни, сексуальну автономію, особистий вибір і відповідальність.

Марина Зоріна, регіональна координаторка з Кіровоградщини, зазначила, що саме різноманіття програми допомогло залучити аудиторію різного віку, а тема партисипативної демократії стала однією з ключових у дискусіях:

«Ми багато говорили про те, як громадяни можуть впливати на рішення влади, як будувати прозорі механізми участі і як перетворювати разові ініціативи на сталу культуру співтворення».

У Тернополі та Чорткові окрему увагу приділили 50-річчю Гельсінського акту та спадщині правозахисного руху. Учасники й учасниці подій осмислювали сучасну війну як наслідок системних порушень прав людини. Регіональний координатор у Тернополі Олександр Степаненко підкреслив:

«Порушення прав людини в одній країні рано чи пізно призводить до загроз міжнародній безпеці. Ми це бачимо сьогодні на прикладі Росії».

Водночас він наголосив на важливості європейського культурного коду: 

«Повага до людської гідності та різноманіття — це те, що може об’єднувати нас усередині країни і в майбутній Європі».



Показ Мандрівного фестивалю на Вінничині за участі Максима Буткевича

Одним із важливих акцентів правозахисної програми стала тема реабілітації та реінтеграції звільнених із російського полону. Аби привернути до неї увагу, фестиваль спільно з благодійним фондом «Принцип Надії» започаткував благодійну ініціативу — збір коштів на підтримку військових і цивільних, які повертаються з неволі. А засновник цього фонду, відомий правозахисник, ветеран із досвідом полону і перший українець, який став лауреатом Премії імені Вацлава Гавела, Максим Буткевич став амбасадором цьогорічного Мандрівного.

У прифронтових і тилових містах фестиваль ініціював зустрічі цивільних і військових. Ветеран(к)и, військові та їхні родини зі всієї України долучалися до показів і обговорень щодо теми реабілітації військових. У Харкові, Вінниці, Херсоні, Дніпрі, Рівному, Івано-Франківську та Тернополі до розмов про полон і повернення долучалися люди з власним досвідом, що переводило дискусії з абстрактного рівня в площину живих історій.

Окремі заходи відбувалися у ветеранських хабах, реабілітаційних центрах і госпіталях — у Рівному, Харкові, Хмельницькому, Вінниці, Ужгороді та Львові.

У межах фестивалю також відбулися спецпокази фільму від команди Архіву Війни «Свідки. Полон вбиває», змонтованого з інтерв’ю захисників Маріуполя та їхніх рідних. Лише за останній тиждень фестивалю стрічку переглянули онлайн 8908 разів.



Показ Мандрівного фестивалю у Львові. Фото: Ярослав Табінський

22-й Мандрівний Docudays UA послідовно розвивав інклюзивний напрям. Покази з аудіодескрипцією, розширеними субтитрами та доступними локаціями дали змогу долучитися до наших подій людям із порушеннями зору і слуху, ментальними особливостями, а також ветеранам і ветеранкам з набутими травмами.

В Ужгороді амбасадоркою фестивалю стала Надія Дьолог — людина з інвалідністю та керівниця напряму безбар’єрності в Mriya v Diyi. У Полтаві інклюзивні покази стали частиною загального фестивального процесу, а не окремою активністю.

Регіональні координатор(к)и наголошували: в умовах війни інклюзія перестає бути вибором і стає необхідністю.

22 Мандрівний активно працював із молоддю — школяр(к)ами і студент(к)ами. Покази відбувалися у школах, ліцеях, вишах і молодіжних центрах. Для багатьох юних глядачів і глядачок фільми «Як пройшли мої літні канікули?», «Де мій бронік?» і «Остання пісня з Кабула» стали першим глибоким знайомством з темами прав людини, дискримінації та осмислення війни.

У Чугуєві після перегляду фільму «Як пройшли мої літні канікули?» відбулося обговорення на тему «Дитинство під сиренами: як допомогти дітям пережити стрес від війни» за участі дитячої психологині. 

Представниця Чернігівського регіону, ГО «Українська Античність» Наталія Піщуліна наголосила: 

«Вкрай важливо проводити подібні події в маленьких населених пунктах, особливо віддалених від обласного центру, хоча вони не забезпечують бажаного таргету. Але там вони мають більший вплив та значення. Наприклад, в деокупованих Ріпках є молодіжний простір та центр, але події для молоді там рідкість. Відповідно участь у Мандрівному — можливість “відчинити двері центру” для аудиторії та обговорити актуальні теми».

У продовження всеукраїнської інформаційної кампанії «Сексуальне насильство в інтернеті: як захистити дітей», ініційованої у 2024 році ГО «Докудейз» у партнерстві з ВГО «Магнолія», в рамках Мандрівного відбувались покази фільму про сексторшен «Мій щоденник сексуального шантажу» іспанської режисерки Патрісії Франкеси.

Після показів у регіонах проходили експертні тематичні дискусії за участі представників/-иць освіти, кіберполіції, психологів/-инь, представників/-иць правозахисних і молодіжних організацій.

У своєму коментарі для «Громадського радіо» Світлана Сільченко, психологиня і регіональна координаторка Мандрівного на Вінниччині, наголосила на важливості кампанії та більшій увазі педагогів до своїх учнів та студентів:

«Наша кампанія не тільки для підлітків, дітей, вона і для дорослих та для тих фахівців, які працюють з дітьми — вчителів, соціальних працівників, психологів. Це для тих людей, які можуть побачити, що щось відбувається з їхніми учнями, студентами, донькою подруги, і вони розуміють — тут треба зупинитися, звернути увагу, і, можливо, саме ваше включення може врятувати життя, зупинити якийсь процес, який може призвести до летальних наслідків».

У Полтаві, Ужгороді, Львові та інших містах до обговорень долучалися режисер(к)и, герої та героїні фільмів — наживо й онлайн. Їхня присутність значно підсилювала розмови.



Показ Мандрівного фестивалю у Куяльнику. Фото: Наталія Михайленко

Знаковою подією стала прем’єра фільму «Санаторій» у Куяльнику — на локації, де проходили зйомки. Для режисера Гара О’Рурка цей показ став особливим. Він подякував працівникам санаторію за довіру і можливість працювати з дуже особистими історіями.

Мандрівний комунікував із вразливими групами — людьми, які живуть у гуртожитках для ВПО, у віддалених громадах, геріатричних пансіонатах, соціальних центрах, центрах життєстійкості, центрах пробації та установах виконання покарань. Зокрема, в установах виконання покарань у Харківській, Сумській, Черкаській і Полтавській областях відбулося понад 70 показів для більш ніж 1 400 ув’язнених. Люди дивилися і обговорювали фільми «У серці долини — спів» про досвід одиночного ув’язнення, «Моя золота дитина» і «Як пройшли мої літні канікули?». 

Цьогорічний Мандрівний Docudays UA ми присвятили світлій пам’яті Тетяни Кулик. Людині з великим серцем, неймовірним менеджерським талантом, рідкісною здатністю тонко відчувати світ та покликанням змінювати його на краще. Такою була наша Таня — координаторка Департаменту з розвитку мереж ГО «Докудейз», яка вкладала всю себе у щорічний Мандрівний фестиваль і щоденну роботу Мережі кіноклубів Docudays UA. Її життя раптово обірвалося 29 липня 2025-го. 

Дерево пам’яті Тетяни Кулик у сквері Docudays UA на Тернопільщині. Фото: Валерія Шеремет

22-й Мандрівний Docudays UA проходив у великих містах і маленьких громадах, у прифронтових і вразливих регіонах. Всюди люди дивилися документальні фільми і говорили про складне. Про війну і втрати. Про самотність і гідність. Про права людини, про подвиг ЗСУ, волонтерів і медиків і про роботу кожного й кожної задля наближення Перемоги.

Мандрівний робив ці розмови можливими там, де зазвичай немає фестивалів і публічних дискусій. І саме в цьому була його головна цінність, бо право на голос і на діалог не має залежати від місця проживання.

Чільне фото: Ярослав Табінський. Мандрівний фестиваль у Львові

Організатори фестивалю: Громадська організація «Докудейз», Українська Гельсінська спілка з прав людини, Благодійна організація «Фонд милосердя та здоров’я» та ГО «Центр сучасних інформаційних технологій та візуальних мистецтв». 

Медіапартнери: Суспільне, «Громадське радіо», hromadske.ua, «ГУРТ», «Вгору».

22-й Мандрівний Docudays UA відбувся за фінансової підтримки Європейського Союзу, Посольства Швеції в Україні та International Media Support. Думки, висновки чи рекомендації не обов’язково відповідають поглядам Європейського Союзу, урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за зміст публікації несуть винятково її автор(к)и.