На початку листопада частина команди Мережі DOCU/CLUB ГО «Докудейз» і кілька модераторок кіноклубів мали можливість відвідати Париж — помилуватися містом і його памʼятками і, найголовніше — зустрітися з партнерами. На зустрічах Ніна Хома, Ліна Бабич, Катерина Сінгурова, Ольга Бабчук, Анжеліка Пенкіна, Тетяна Волкова, Ольга Коток, Віра Карпінська, Тетяна Лехнюк, Тетяна Бондаренко та Юлія Давидюк обмінювалися досвідом із модератор(к)ами французьких кіноклубів, знайомилися з громадськими активіст(к)ами і волонтер(к)ами, які допомагають Україні, і показували французьким глядач(к)ам українське документальне кіно. Читайте кіноклубний щоденник з подорожі.

Ми хотіли дізнатися, як у Франції влаштовують некомерційні покази документального кіно, як гуртують громади та обʼєднують людей задля досягнення спільної мети, як працюють французькі кіноклуби і тематичні спільноти. Тож невеличкий колектив із чотирьох учасниць менеджерської команди Мережі й семи модераторок вирушив у мандри. 

Нам пощастило мати досвідченого провідника — французького дистрибутора Жака Пелісьє. Глядачі/-ки цьогорічного Міжнародного фестивалю Docudays UA мали нагоду познайомитися із Жаком — палким шанувальником документального кіно і засновником дистрибуторських компаній Aloest Distribution і Juste Doc, що працюють із документальним кіно. В активі у Жака — прокат 22 фільмів з аудиторією у 220 тисяч глядачів/-ок. Він також консультує режисерів/-ок і продюсерів/-ок документального кіно з питань дистрибуції. Тож його досвід, знайомства, розповіді й поради були дуже цінними. 



Зустріч з Жаком Пелісьє.

За сприяння Жака ми познайомилися із активіст(к)ами та волонтер(к)ами з міста Монруж у передмісті Парижа. Громадське кафе Shmilblick, у якому ми зустрічалися, добровільно утримується мешканцями Монружа та його околиць. Це цікавий для України досвід: мешканці громади обʼєднуються для того, щоб допомогти своїм співгромадян(к)ам. Вони щодня на волонтерських засадах готують безкоштовні обіди для малозабезпечених людей, проводять різні гуртки, щоб соціалізувати самотніх людей і новачків у громаді, влаштовують безкоштовні концерти місцевих талантів, а кошти на утримання кафе заробляють завдяки роботі кавʼярні і бару. Після початку повномасштабного вторгнення французькі волонтер(к)и почали проводити курси з вивчення французької мови для біженців з України. 

Однією з активностей, які пропонують у громадському кафе, є безкоштовні покази документального кіно. Господарі були захоплені розповідями наших модераторок про роботу кіноклубів в Україні. Для них стало справжнім відкриттям, що документальне кіно може бути не лише способом проведення дозвілля, а й інструментом для впровадження змін у громадах. Як сказав один з активістів, «ми думали, що будемо передавати вам свій досвід, а виявляється, це нам треба вчитися в українців». Забігаючи наперед, додамо, що нам було дуже приємно побачити нових знайомих з Монружа на показі, який ми проводили в Українському культурному центрі. Вони прийшли подивитися, як на практиці працюють наші кіноклуби і залишилися зачарованими форматом зустрічей та їхньою атмосферою. Цілком можливо, що наша співпраця матиме продовження у майбутньому.

«Як ви знаходите енергію і внутрішню мотивацію?» — це запитання після знайомства з модераторками виникло у Максима Бондаренка, голови асоціації La Maison Ukrainienne. Максим уже понад 10 років живе у Парижі і проводить для молодих парижан покази українського документального кіно від обʼєднання Вавилонʼ13. Він розповідав про організацію некомерційних показів у Парижі, про залучення французької аудиторії до перегляду документалістики. За його словами, паризька молодь охоче приходить дивитися кіно переважно тоді, коли показ відбувається у форматі вечірки. Тож його вразило вміння наших модераторок гуртувати молодь навколо кіно, надихати її на активність і, зрештою, активізм. 

Розповіді про роботу кіноклубів вразили і представників видавничого дому Sylleps та обʼєднання активістів і правозахисників Ukraine Combʼart, які активно підтримують українських митців, протидіють пропаганді путінського режиму, а до звільнення нашого друга та колеги Максима Буткевича з полону активно долучалися до інформаційної кампанії. За час повномасштабного вторгнення вони випустили 36 онлайн-журналів про війну в Україні, а також видали друком книгу про українську культуру, війну і політику для франкомовної аудиторії.



Спільнота Ukraine Combʼart та їх видання.

Ми говорили про дієвість адвокаційних та інформаційних кампаній на підтримку України, обговорювали можливість відкриття кіноклубів та впровадження інструменту документального кіно у заходи Ukraine Combʼart, організацію та проведення спільних подій. Робота над втіленням цих планів триватиме і надалі, а у Київ ми повернулися із запитом від французьких партнерів на публікації з історіями впливу кіноклубів у громадах. Марі Рібо, Патрік Сілберстейн і Мішель Лансон попросили нас поділитися опублікованими інтервʼю з модераторами, щоб підготувати для французьких медіа розповіді про громадський активізм в Україні під час війни.  

Учасниці української делегації мали важливу зустріч і в мерії Парижа. Нас зустріла Сорая Оферух (Soraya Ouferoukh), очільниця відділу, який містяни називають Фабрикою Солідарності. Це центр соціальних дій Ville de Paris, який реалізує багато волонтерських ініціатив і допомагає людям третього віку, молодим матерям, біженцям, людям, які не мають постійного місця проживання, та всім, хто потребує будь-якої допомоги.

Масштаби центру приголомшують — Фабрика Солідарності налічує понад 18 тисяч волонтерів/-ок! Було приємно чути, що ці люди доклали зусиль, аби парижан(к)и доєдналися для допомоги Україні. На початку повномасштабного вторгнення спільними зусиллями вони змогли зібрати цілий ангар гуманітарної допомоги для українців.

Загалом, готовність місцевої влади підтримувати волонтерські ініціативи вражає. Ми багато говорили у команді про те, наскільки корисно було би для нашої країни перейняти досвід Франції та її методи і способи заохочення волонтерства та благодійності. 



Зустріч у мерії міста Париж з Сораєю Оферух, очільницею відділу, який містяни називають Фабрикою Солідарності.

Яскравим прикладом успішності такого підходу є діяльність Fondation de France — фонду, який вже кілька років є надійним партнером Мережі DOCU/CLUB. У Франції держава через подібні фонди заохочує своїх громадян та бізнес до благодійної діяльності, зменшуючи їм податкове навантаження. Відтак, громадські організації та інституції у різних країнах мають можливість отримувати підтримку для впровадження корисних для суспільства ініціатив і проєктів. 

Учасниці нашої делегації мали нагоду особисто подякувати співробітниці FDF Карін Мо (Karine Meaux) за підтримку і поділитися результатами адвокаційних кампаній, втілених кіноклубами. 

Тетяна Лехнюк зі Львова розповіла, як завдяки своєму проєкту «Синиця» організувала психосоціальну підтримку дітей, які втратили рідних на війні, і допомагає соціалізуватися вимушеним переселенцям у новому шкільному колективі. Тетяна Бондаренко з Олександрівки розповідала, як можна масштабувати на інші громади Кіровоградщини напрацьований її кіноклубом досвід працевлаштування вимушених переселенців. Тетяна Волкова пояснила, чому мешканці/-ки її рідного Павлограда попри воєнні виклики активно включилися у адвокаційну кампанію з порятунку місцевої річки. А Анжеліка Пєнкіна із Шостки вразила своєю розповіддю про кампанію з підвищення медіаграмотності людей старшого віку.  



Зустріч з Карін Мо, співробітницею Fondation de France.

Запитання, уточнення, зворушення, здивування, захват — емоції переповнювали усіх присутніх. Як завжди, забракло часу, аби розповісти про всі досягнення кіноклубів. Правду кажучи, ми й самі вкотре були зворушені цими розповідями. За тисячі кілометрів від дому, у мирній і спокійній Франції, особливо гостро відчуваєш, якою силою наділені наші люди, які всупереч усім обставинам і викликам війни змінюють свої громади і нашу країну. 

«Ви особливий і дуже хоробрий народ», — сказав французький гість після показу фільму «Свідки. На північ від Києва» режисерки Тетяни Симон. Цей показ став завершальною точкою нашого паризького маршруту. Ми провели його у гостинному приміщенні Українського культурного центру при Посольстві України у Франції. На захід зареєструвалося 77 глядачів/-ок, половина з яких — французи, котрі прийшли познайомитися із кіноклубом і послухати, що говорять самі українки про війну. Усі разом ми дивилися фільм, ділилися емоціями і ставали ближчими.

«Я не знала, плакати чи сміятися», — сказала одна з глядачок після перегляду фільму. «Ці люди на екрані справжні герої?» — запитував французький глядач, який не йняв віри, що оці звичайні «негероїчні» українці з фільму наважуються протистояти російській армії. Здається, він був справді приголомшений. І не тільки він. Французькі гості один за одним просили продублювати фільм французькою, бо «це має побачити вся Європа». А коли ми познайомили присутніх із нашою командою і розповіли про роботу кіноклубів, глядачі у залі піднялися і влаштували нашим чудовим модераторкам кількахвилинні овації. 

Ми привезли додому з французької мандрівки теплі знайомства, нові контакти, цікавий досвід, корисні ідеї. Впевнені, що вони знайдуть продовження у нашій роботі. 

Merci, Paris, за ці яскраві чотири дні!