Минулого року ми розпочали розмову про (не)чутливість у документальному кіно. Тема виявилася настільки затребуваною, що команда майстерні DOCU/КЛАС вирішила продовжити діалог. Цього разу спільно з режисерами та режисерками, чиї фільми увійшли до програми фестивалю, ми поговоримо про те, як війна змінює позицію автора. Де пролягає межа між професійною дистанцією та особистою травмою? Чи дає камера владу над минулим, і чи може творчий процес стати відновлювальною практикою для самого автора та суспільства?
Спікер(к)и:
Аліса Коваленко, Олена Максьом, Жанна Довгич
Модераторка:
Ольга Бірзул
Ольга Бірзул — кінокураторка, культурна менеджерка, популяризаторка кіноосвіти та координаторка проєктів з культурної дипломатії. Починала працювати в українських культурних медіа як журналістка та редакторка. У 2009 році долучилася до команди кінофестивалю Docudays UA. Згодом очолювала відділ кіно в Українському інституті. Авторка лекцій з історії та теорії неігрового кіно. Під час повномасштабного вторгнення написала «Твою книгу про кіно» — підлітковий нонфікшн про кіноіндустрію, який присвятила пам'яті свого чоловіка Віктора Ониська, режисера монтажу та військовослужбовця.
Аліса Коваленко — українська режисерка документального кіно, правозахисниця та ветеранка. Вивчала режисуру документального кіно в КНУТКіТ ім. І. К. Карпенка-Карого та у Школі Анджея Вайди у Варшаві. Міжнародне визнання здобула завдяки своїм першим повнометражним документальним фільмам «Аліса в країні війни» / Alisa in Warland (IDFA 2015) та «Домашні ігри» / Home Games (Sheffield Doc/Fest 2018). Світова прем’єра її третього документального фільму про пригоди підлітків у прифронтовому Донбасі, «Ми не згаснемо» / We Will Not Fade Away, відбулася на кінофестивалі Berlinale у 2023 році. Фільм отримав понад 20 нагород і відзнак, зокрема премію ECFA Doc Award 2024 як найкращий європейський документальний фільм для молодої аудиторії та «Золоту Дзиґу» VII Української кіноакадемії як найкращий документальний фільм 2023 року.
З початком повномасштабного вторгнення Росії долучилася до добровольчого штурмового підрозділу — цей досвід згодом ліг в основу її особистого документального фільму «З любов’ю з фронту» / My Dear Theo (CPH:DOX 2025).
Як колишня полонена, яка пережила насильство під час російської агресії у 2014 році на Донбасі, Коваленко також є правозахисною активісткою та членкинею правління SEMA Ukraine. Її особистий досвід і активізм привели до створення документального фільму «Сліди» / Traces, який мав світову прем’єру на Берлінале 2026, де здобув приз глядацьких симпатій (Audience Award) як найкращий документальний фільм програми Panorama Dokumente.
Олена Максьом — українська документальна режисерка та офіцерка резерву Національної гвардії України. Її дебютний повнометражний документальний фільм «Не все буде добре» (2020), створений у співрежисурі з Адріаном Пірву, мав міжнародну прем’єру на IDFA та отримав низку українських і міжнародних нагород.
Після початку повномасштабного вторгнення Росії Олена долучилася до евакуації цивільних і гуманітарних місій, а згодом вступила до лав Національної гвардії України. Вона брала участь у бойових діях на Харківщині та Луганщині, а також у боях за Бахмут і Покровськ. Паралельно зі службою продовжувала знімати й документувати війну зсередини.
Олена є випускницею міжнародної документальної програми ESoDoc. У своїх фільмах вона працює з темами пам’яті, війни, людської вразливості та досвіду, який змінює людину назавжди.
Жанна Довгич — українська документалістка, яка досліджує теми війни, прав людини, травми й стійкості. Після початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році Жанна також працює як кореспондентка та фіксерка з міжнародними медіа. В тому числі, над документальними проєктами, що висвітлюють людський вимір сучасної української історії.
