До повномасштабної війни Олег Архангородський знімав переважно портрети, арт-ню та івент-відео. Війна торкнулася родини Олега ще на самому початку: до 2014 року дідусь і бабуся жили в Луганську. Однак на той момент у його роботах не було війни. Ситуація змінилася 24 лютого 2022 року. З початком повномасштабного вторгнення доволі логічною відповіддю на питання: «Що робити, коли ти оператор і почалася війна?» — було почати знімати війну.
Майже одразу, паралельно з волонтерством у військовому шпиталі, Олег почав документувати руйнування вчорашніх мирних і доглянутих вулиць. Біль людей, чиї домівки зачепила війна. Надзвичайно важку і часто страшну роботу, яку виконують військові. Тоді режисер не мав досвіду роботи в зоні бойових дій, навичок надання першої допомоги, уміння розпізнавати на слух, який снаряд летить над головою, і, як інші кореспонденти, вчився всього на місці. Зараз, коли минуло вже чотири роки, а місцем для ночівлі іноді стає покинутий будинок десь на Донеччині, ці дуже специфічні знання, здається, надовго оселилися в голові.
З початком повномасштабного вторгнення фокус роботи Кирила Шарова неминуче змінився. Він монтував документальні фільми про війну, працював із «Public Interest Journalism Lab». Згодом перейшов на «Суспільне Культура» — щиро розраховував, що робота з Євробаченням та іншим суто мирним контентом дасть змогу хоч трохи відволіктися від подій навколо.
Але від реальності не втечеш. Коли настав час іти до війська, трапилася нагода приєднатися до служби комунікації бригади «Рубіж». Кирило зрозумів, що це не просто шанс, а можливість не втрачати накопичений роками досвід, а також розвивати його в корисному для суспільства напрямку. Саме тут Кирило Шаров почав частково використовувати свій операторський бекграунд.
Перед тим як він мобілізувався, дружина дуже хвилювалася, що Кирилові може сподобатися весь цей адреналін. «І, щиро кажучи, вона мала рацію, — розповідає режисер. — Тепер мої навички працюють у зовсім інших, екстремальних умовах, де фіксувати історію потрібно тут і зараз».
