Виставка фотографій Міхаіла Фрідмана «Українська мрія» – ще одна грань гіпнотичного коловороту цьогорічного Docudays UA, що пропонує поглянути на символ українських реформ – нашу нову поліцію – під освіжаючим кутом. Чого більше у процесі реформування української поліції – мрії чи результату? Ці два поняття виключають одне одного, чи друге постає із першого? Де межа між мрією як рушійною силою прогресу та ілюзією, яка блискучою формою сором’язливо прикриває порожнечу змісту? І, врешті-решт, яка роль жінок у цьому «переливному календарику»: вони є лиш черговою поверхнею для проекцій патріархального суспільства чи активними агентками змін у соціумі, що рухається в бік демократії та рівноправності? Міхаіл Фрідман розповідає, як усі ці питання втілилися в його фотопроекті «Українська Мрія».
Мрійники і мрійниці – наївні та непрактичні люди, що живуть у світі фантазії.
Мрійники і мрійниці – візіонери, які роблять зухвалі та відважні речі.
Україна перебуває у процесі реформування одної зі своїх найбільш пригнобливих інституцій – поліції. Євромайдан вимагав повної трансформації правоохоронної системи. Міліціянти вважалися бандитами, шахраями та вбивцями, і цивільні громадяни уникали їх за будь-яку ціну.
Виконанням цього амбіційного та, ймовірно, неможливого завдання керують жінки. Раніше жінок у міліційній формі майже не було, а зараз приблизно чверть складу поліції – жінки. Багато професій усе ще вважають заважкими для жінок, і якщо українці регулярно бачитимуть жінок в уніформі, це може стати першим кроком до змін у суспільній думці щодо досягнення ґендерної рівності.
Ця зміна покликана також порушити проблему насильства над жінками. Близько 90% від зареєстрованих випадків насильства в Україні спрямовані на жінок, і, за оцінками, лише чверть від загальної кількості жертв домашнього насильства взагалі наважуються повідомити про цей злочин поліції. Наймаючи більше поліціянток, реформатори ставлять за мету заохочувати жінок частіше шукати допомоги.
Фотографуючи в Києві, я був свідком того, як патрульні жінки «розряджали» потенційно небезпечну ситуацію, просто прибувши на місце та заспокоївши усіх (й інших поліціянтів також). Є надія, що вони зможуть викликати довіру серед громади, травмованої десятиліттями життя під контролем радянської та пострадянської міліції, що лише залякувала їх.
Ставки високі: від цього залежить верховенство права та довіра людей до нової системи – їхня віра в те, що торішні протести мали значення.
Без мрійників і мрійниць не було б і прогресу. Мрійники і мрійниці з Євромайдану прагнули до Мрії – Української Мрії. А зараз черга поліціянток прагнути до своєї мрії.
Виставка проходитиме з 26 березня до 1 квітня 2016 року на 3-му поверсі Будинку кіно. Відкриття – 26 березня о 16:00. Після відкриття запрошуємо відвідати дискусію «За межами "берегині": роль жінок в українській новій поліції», у якій візьме участь фотограф, а також лейтенантка поліції Тетяна Корецька. Дискусія відбудеться в Білій залі (Будинок кіно, 0,5 поверх) о 17:00.
Міхаіл Фрідман народився у Молдові 1977 року, закінчив Бінґгемптонський університет та Лондонську школу економіки, де вивчав економіку та міжнародні відносини. Працював у сфері фінансів, а потім – у гуманітарній медичній допомозі, самостійно вивчаючи мистецтво фотографії. Міхаілів аналітичний підхід до оповіді передбачає погляд крізь факти, пошук причин та порушення складних питань. Часом йому це вдається.
Регулярно співпрацює з провідними міжнародними медіа та некомерційними організаціями, серед яких: New Yorker, Time Magazine, Spiegel, GQ, Le Monde, Bloomberg Businessweek, Sports Illustrated, Amnesty International, Doctors Without Borders та інші. Його роботи часто бувають на виставках і здобули численні нагороди у галузі, серед яких і багато грантів від Пулітцерівського центру кризових репортажів.
Міхаіл мешкає у Нью-Йорку.
