Огляд програми

Кіноесе як розрив, як чиста впертість

15 квітня 2020

На Docudays UA програма «Вибачте. Зображення відсутнє» представляє документальні кіноесеї таких канонічних постатей, як Жана-Люка Ґодара, Аньєс Варди, Шанталь Акерман, Йонаса Мекаса, Томаса Гайзе, і таких режисерів і режисерок, як Ельфі Мікеш, Пітера Томпсона, Люсії Маргарити Бауер, чиї переконливі голоси мають поки малий резонанс. Про природу жанру кіноесе розмірковує Тетяна Кононенко, кураторка цієї фестивальної програми.

 



Якою є наша картина світу? Відсутність доступного зображення, до якої відсилає назва програми – це спроба поставити під сумнів внутрішню систему зображень і таким чином описати її наново. Кіноесе неминуче обертається довкола питань історії, а відтак – довкола питання перетворення часу в текст, образ, звук – довкола того, що ми називаємо людським життям. Так, ніби воно намагається піднятися, як Фенікс над світом у пошуках перспективи, але це видається можливим лише тоді, якщо воно наразить себе на небезпеку смерті, метаморфози.


Слово есе з французької (essai) означає досвід або спроби. Основоположником цього жанру в літературі, звідки й кіноесе бере своє коріння, був Монтень і його опус «Проби». «Проби» Монтеня – це низка зізнань, що випливають переважно зі спостережень над самим собою та над природою людського духу взагалі.


Кіноесе – це перевищення, відхилення, розрив, еліпс, розворот. Коротко кажучи, це спосіб мислення. У фільмі ж рух думки самої до себе відбувається через емоцію. Разом з тим есе грає із широким спектром жанрів – документацією, листом, історією, щоденником, не обмежуючись одним з них. З погляду форми й змісту, це чиста впертість, яка не приймає звуки та образи як належне.


Серед синефілів кіноесе вважається первинною формою кіно, яку можна простежити вже в ранньому американському німому кіно, як, скажімо, у фільмі «Спекуляція пшеницею» Девіда Гріффіта (1909). Хоча через кілька років Гріффіт вже буде скаржитися, що кінематограф відійшов від своєї суті – спостереження за рухом вітру в гілках дерев – і перейшов у стадію вистави. Пройде ще 20 років, і буде створений програмний есеїстичний фільм – «Людина з кіноапаратом» Дзиґи Вертова.


Есе як жанр у кіно першим описав Олександр Астрюк у своєму тексті «Народження нового аванґарду: камера-перо» (1948): «Побувавши ярмарковим атракціоном, потім розвагою на кшталт бульварного театру й способом зберегти образ минулих часів, він потроху стає мовою (language). Мовою як формою, у якій і за допомогою якої автор може висловити думку, хоч би якою абстрактною вона була, або передати свою одержимість точно так само, як це сьогодні роблять автори есе або романів. Тому я називаю це нове століття кінематографу століттям камери-пера або камери-авторучки (la caméra-stylo)».

 

Не дивно, що розквіт кіноесе припадає саме на другу половину 20-го століття, коли була потреба в переосмисленні історії і її образів, потреба осмислити найбільшу катастрофу минулого століття – Шоа – і відобразити знищення  цілої цивілізації.


Есеізм – це не просто  невдоволення обов'язками зображення або обов'язками звуку. Це невдоволення тим, що ми очікуємо від фільму, особливо від документального. Кіноесе могло б реалізувати велику мету, аніж просто існувати як модний прийом: воно могло б стати трампліном для початку життєво важливого дослідження знань, мистецтва й культури у XXI столітті, включаючи питання про те, яку роль може зіграти саме кіно в цьому важливому проєкті: виявити невдоволення своїм власним місцем у Світі.

 

Усі фільми програми можна буде безкоштовно переглянути на docuspace.org з 24 квітня по 10 травня включно. Усе, що варто знати про Docudays UA-2020 Online, читайте за посиланням.

__


Чільне фото: кадр з фільму «Без сонця» (реж. Кріс Маркер)
18 МІЖНАРОДНИЙ ФЕСТИВАЛЬ ДОКУМЕНТАЛЬНОГО КІНО ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ
26–
березня
4
квітня 2021
Відкрита вакансія Full-stack (backend/frontend developer)
Новини
15 липня 2020
Відкрита вакансія Full-stack (backend/frontend developer)
Новини
15 липня 2020