Придивляємось до кожного з фільмів національного конкурсу DOCU/УКРАЇНА. Стрічка Ганни Ярошевич «Май далеко — май добре» розповідає історію німця Мішеля, який переїздить в Україну заради порятунку вимираючого виду буйволів. Альона Пензій поспілкувалась з Ганною про створення фільму, історію головного героя та, звісно, буйволів.
Що спонукало вас зняти цей фільм?
Одного дня на фейсбуці я побачила пост Богдана Логвиненка, який зараз робить дуже крутий проєкт Ukraїner. Тоді він подорожував різними українськими містами, зустрічав цікавих людей і записував їхні історії. У пості було невелике інтерв’ю з Мішелем та декілька світлин його буйволів. Після цього тексту в мене виникло чимало запитань. Я довго-довго думала і вирішила написати Мішелю. Сказала, що мені було б дуже цікаво познайомитися і, можливо, навіть зняти фільм. Він відповів швидко, і вже за тиждень ми разом з оператором були на перших пробних зйомках у Карпатах.
Чи не боялися ви буйволів?
Траплялося, що мені було лячно. Оператор, напевно, боявся більше. Мені здається, що у фільмі буйволи вийшли не такі страшні, але в житті це справді величезна тварина, яка важить тонну.
У нас було багато смішних моментів під час зйомок. Ми тікали від буйволів, перестрибуючи через електропастух (електроогорожі для утримання домашніх тварин — ред.), і нас било струмом — але добре, що ніхто не постраждав.
Якби ви були героїнею вашого фільму, то який шлях для себе обрали б: поїхати в далеку Україну чи залишитись у комфортній Німеччині?
Я бачу невелику паралель між моєю власною історією та історією героя. Я понад шість років займаюся сімейною справою — працюю разом зі своєю мамою. Але маю таку велику пристрасть та любов до кіно, що весь вільний і невільний час присвячую зйомкам. Тому я б учинила так, як Мішель. Бо, хоч як це пафосно звучить, я переконана, що в житті треба йти за своїми мріями. Навіть якщо це виглядає не зовсім логічно й змушує виходити із зони комфорту. Для Мішеля переїхати з Німеччини, де його батьки майже мільйонери, у маленьке село в Україні — це точно досвід виходу із зони комфорту.
Кадр з фільму «Май далеко — май добре»
Ви досить довго знімали цю історію. Чи лишилося щось, до чого вас так і не допустив герой?
Ми зняли практично все, що хотіли. Дуже важливо, щоб у фільмі була не лише історія про місію і роботу Мішеля з тваринами, але і його особисте життя. Бо вони тісно переплетені. Звичайно, знімати інтимні моменти його стосунків з дівчиною чи батьками було складніше. Ми приділяли багато часу знайомству та налагодженню контакту з усіма членами родини, щоб вони почали довіряти нам та допускати у власне життя.
Ми мали шість знімальних етапів і щоразу їздили приблизно на тиждень до Мішеля в Україну чи Німеччину. На зйомки завжди вирушали лише ми вдвох з оператором Сергієм Кірєєвим. Власне це, на мою думку, і допомогло нам знайти спільну мову та побачити більш приховані моменти життя героя. За час зйомок Сергій і Мішель навіть стали друзями.
Чи справді діяльність героя фільму позитивно впливає на збільшення популяції карпатських буйволів — чи поки це лише мрія?
Мішель не так давно сам дав відповідь на це запитання: «Я більше не рятую буйволів — я їх уже врятував». Коли ми почали знімати, він мав єдине й найбільше стадо буйволів — понад 35 голів. А зараз буйволи Мішеля живуть у дикій природі в заповіднику Одеської області. Частина розведених буйволів провели торік літо в Долині нарцисів на Закарпатті, а десь під Києвом почали з’являтися буйволині ферми, де можна купити продукцію з буйволиного молока. Ми зробили шкарпетки з буйволами, показуємо кіно про буйволів на Docudays UA — Мішель точно зробив буйволів модними й популярними.
