Юлія Коваленко, програмна директорка Docudays UA, розповідає, як, починаючи з минулого року, формувалася комунікація з міжнародною кіноспільнотою. Про основні акценти повідомлень, стратегії та виклики культурної дипломатії — у новому матеріалі розділу.

Початок діалогу

У 2022 році ми розпочали з комунікації з фестивалем GoEast. Був квітень, повномасштабна війна ось-ось почалася. У фестивалю на той момент уже була сформована програма, в якій були російські стрічки і недостатньо представлене українське кіно. Тож діалог із командою Go East почався з активної критики, а українські режисер(к)и хотіли відкликати свої фільми. 

Тактично, можливо, це було правильне рішення, але стратегічно — ні. Це жодним чином не могло сприяти розвитку українського кіно під час повномасштабної війни. Тому ми дуже багато комунікували з директоркою фестивалю Гелен Геррітсен, виробляли спільну стратегію. Вона була абсолютна відкрита до діалогу. Зрештою, це закінчилось подією, радше презентацією того, чому українці/-ки закликають зупинити будь-яку співпрацю з росією та з російськими режисер(к)ами. Це був початок дискусії, який одразу назвали «кенселінгом». Російське лобі дуже велике та впливове, тож для всієї західної культурної спільноти це стало шоком. Світ звик, що російська культура та кіно — невід’ємна частина будь-якої культурної події.

Продовжувати активно тиснути на іноземних партнерів у публічній комунікації, як це сталось цього року з DOK Leipzig, коли в соціальних мережах почали масово критикувати фестиваль через присутність там російського фільму, — цей варіант лишається. Утім, це все одно такий собі «шлях самурая». Так, він може дати певні результати, але насамперед це формує образ українців/-ок як агресивних людей, не здатних вести спокійний цивілізований діалог. Звісно, це спрощення та згущення фарб, але з цієї стратегією треба бути обережнішими. 

Цьогорічні заходи: професійний фокус і можливості

У середині жовтня я була на фестивалі Inconvenient Films у Вільнюсі — в журі нового конкурсу Emerging filmmakers, де змагаються роботи кінематографістів/-ок, які тільки починають свою кар’єру. Дуже симпатичний конкурс, де багато фільмів із політичними меседжами. Одна зі стрічок-переможниць (категорія «Особлива відзнака») говорить про природу насильства та війни і про те, як їх необхідно осмислювати. Це фільм Зайне Акйол «Роджек», дія якого розгортається в Курдистані, звільненому від окупації «Ісламської держави». Його найбільш істотний меседж — будь-яку війну не можна спрощувати. Режисерка бере інтерв'ю в людей, які були джихадистами, а тепер потрапили до в’язниці, питаючи: «Навіщо ви приєднались до джихаду?» Дуже прості й прямі запитання, які резонують із тим, що зараз відбувається в нашій країні. 

Нині я на Міжнародному фестивалі документального кіно «Їглава», беру участь в їхній традиційній програмі Festival identity. Також залучена до індустрійної секції: подій New visions forum та Matchmaking Acceleration. Перша з цих програм — потужна платформа для діалогу з іншими фестивалями. Тут є змога поглиблювати комунікацію щодо того, чому українське кіно потребує активної підтримки й присутності на інших міжнародних майданчиках. Сподіваюсь, що вдасться зробити ескізи майбутньої співпраці. 

«Їглава» — взагалі окрема історія, бо вже другий рік поспіль вони фокусуються в індустрійній секції на етичному вимірі фестивалів, обговорюючи не тільки виробничі процеси, а й надзвичайно важливі речі при формуванні програм. Минулого року головним акцентом була повномасштабна війна росії проти України та її вплив на програмування фестивалів. Це знаковий напрям, який можна розвивати поза межами «Їглави». 

Друга секція — New visions forum та Matchmaking Acceleration — уже індустрійна історія, що пов’язана більше з особистими комунікаціями. Тут — зустрічі з продюсер(к)ами, з іншими кінопрофесіонал(к)ами, під час яких є змога обмінятися планами та розповісти про українське кіно та про наш фестиваль.

Ключові повідомлення для міжнародної спільноти

Деколонізаційні практики при формуванні програм — те, на чому я нині фокусуюся в комунікації з іноземними фестивалями. Мій акцент — на необхідності деконструкції імперськості російської культури, в тому числі, в кіно. Для цього я пропоную колегам украй критично ставитись до фільмів, які вони відбирають. 

Головний меседж, що нині формується не тільки в моїй комунікації, а взагалі в комунікації українських менеджерів/-ок культури, — проблема не тільки в путіні. У західної бульбашки є така ілюзія, що він піде, і все стане на свої місця: російська культура знову вийде на авансцену, українська культура буде щаслива. Усі будуть далі «жити дружно», як і раніше в їхньому розумінні.

Своє (наше?) завдання бачу в тому, аби пояснити: справа не лише в путіні, адже російська культура — наскрізь імперська та шовіністична. Отже, необхідна деконструкція цієї імперськості та деколонізація східно-європейського кіно в цілому та українського, зокрема. Нині також йдеться про вибір стратегії: у який спосіб донести все це якомога ефективніше. 

Внутрішня та зовнішня комунікація

Вочевидь поїздки — це верхній прояв всієї цієї культурної дипломатії. Більша ж частина роботи — у внутрішніх приватних комунікаціях.

Напевно, тут я не скажу нічого нового: найдієвішою є внутрішня комунікація, яка потім виростає в спільні події і присутність українського кіно на фестивалях. Теплий зв’язок із людиною справді впливає. Коли ти в менш формальній обстановці, в особистій розмові, розповідаєш речі, які можуть зачепити, та доносиш найголовніше. 

У зовнішній, публічній, комунікації необхідно ретельніше продумувати концепції подій та інтеграції українського кіно в програми інших фестивалів. Адже неможливо повторювати минулорічні тези, та ігнорувати той факт, що суто з програмної точки зору  — це нецікаво. Треба віднаходити певні формати та формулювання так, щоб це лягало в ширший контекст. Так, аби на подію прийшли люди, і вона не виглядала, як українське гетто. Важливо постійно розширювати аудиторію своїх меседжів. 

Ми вже маємо плани на спільні активності з одним із європейських фестивалів: добірку українських фільмів, і, скоріш за все, панельну дискусію. Далі ми сподіваємось розвивати напрям з IDFA. До кінця року та загалом попереду — багато роботи.