Публікуємо цикл статей та інтерв’ю з фестивального гіда 2024 року. Перший матеріал підбірки – есей, написаний правозахисницею Олександрою Матвійчук, очільницею організації «Центр громадянських свобод», лауреаткою Нобелівської премії миру 2022 року. Це теплі спогади й водночас ствердний заклик до дії, який авторка присвятила Максимові Буткевичу — давньому другу фестивалю та правозахиснику. Нині Макс перебуває в російському полоні.

Я не можу пригадати момент знайомства із Максимом Буткевичем. Але здається, що знаю його все своє свідоме життя. Для мене він асоціюється зі спокійною силою. У російському полоні, під час сфабрикованих судових засідань, у колонії на окупованій Луганщині — Макс продовжує ділитися теплом та підтримкою. Я зчитую в цих скупих повідомленнях багато любові та турботу про нас, його колег та друзів. Хоча нам непорівнянно легше: ми ж то на волі.

Останні роки ми не так часто бачилися, і, як правило, завжди по роботі. З усього спектру правозахисту Макс обрав захищати найбільш знедолену категорію людей, які, на жаль, ніколи не викликали особливої емпатії в жодного суспільства — біженців, шукачів притулку, мігрантів. Він тонко відчуває справедливість і завжди обстоює людську гідність. Тому безпомилково зчитував прояви авторитаризму чи ксенофобії. І ніколи не боявся виступати проти. Навіть, якщо його не розуміла чи не підтримувала більшість.

Макс досить глибока людина. Колись у розмові він згадав про свою богословську самоосвіту. Разом із цим він був своїм у колі антифашистів та анархістів. Цікаво, як так сталося. Досі шкодую, що свого часу я детально про це не розпитала. З ним було цікаво обговорювати як абстрактні філософські концепції, так і практичні проблеми захисту прав людини. Не дивно, що він виступив одним із засновників «Громадського радіо», девіз якого «Слухайте. Думайте» втілює своїм життям. Макс як ніхто може вдумливо слухати. З ним хочеться ділитися.

Як людина дії він завжди готовий допомагати в просуванні інших тем. Тож ми працювали разом над правозахисним планом для новообраного парламенту, планували стратегії подолання безкарності за катування в поліції, виходили на акції для захисту свободи думки та слова. Я не знаю жодної значущої правозахисної події за всі ці роки, де б він не був присутній у тій чи іншій ролі.

У відповідь на брутальний розгін студентів на Майдані в листопаді 2013 року ми з командою запустили ініціативу «Євромайдан SOS». Ми взяли собі за завдання надавати правову допомогу всім переслідуваним учасникам/-цям протестів по всій країні. Авжеж Макс був одним із перших людей, які прийшли нам на поміч. Як журналіст він ще встигав робити щоденні зведення «Євромайдан SOS» про побиття, катування та свавільні арешти. Як людина — він підтримував волонтерів і волонтерок жартами та самоіронією. Я люблю згадувати його гумор у ті складні часи.

Ми всі не були готові до війни. Зараз це виглядає більш ніж очевидно: коли проросійським режим Януковича впав, Росія розпочала збройне вторгнення, щоб зупинити нас на шляху до демократії. Але у лютому 2014 року, коли я написала в чат координаторів/-ок, що, здається, це російські солдати під виглядом зелених чоловічків з’явилися на півострові, Макс щиро здивувався: «Лесю, що ти говориш». Я і сама тоді не розуміла, що відбувається.

Одним із ключових принципів життя Максима є солідарність. Коли росіяни арештували перших політв’язнів у Криму, він заснував Комітет солідарності із заручниками Кремля. Я досі пам’ятаю публічну акцію, коли ми під дощем несли великий торт на день народження Гени Афанасьєва, якого ФСБ назвала терористом та після катувань запроторила за ґрати. Макс точно знав, що доки ми чесно боремося за наших людей, то додаємо їм сил, щоб дожити до моменту звільнення.

Максим вірить у найкраще в людині. Тому багато років допомагав становленню Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA. Пам’ятаю, як зі сцени фестивалю він оголошував акцію солідарності на підтримку незаконно ув’язненого режисера Олега Сенцова. Кілька років потому учасники/-иці кінофестивалю робили акцію на підтримку Макса і підіймали таблички із написами #FreeMaksymButkevych.

Церемонія відкриття Docudays UA у 2023 році. Фото: Стас Карташов

Уже після його полону мені випало познайомитися з батьками Макса. Його тато та матір, справжні київські інтелігенти, борються за звільнення сина та гідно проходять випробування. Страшно уявити, чого вартувало їм майже піврічне «зникнення» Макса після сфабрикованого вироку російського суду, за яким він отримав тринадцять років позбавлення волі у виправній колонії суворого режиму.

Кримінальна справа зшита, як то кажуть, білими нитками. Кремлівські виконавці обвинуватили Макса у воєнних злочинах проти цивільних у день, коли його навіть не було на Луганщині. Його адвокат надав суду всі належні документи. Але вирок був спущений «згори», тож ті документи нікого не цікавили.

Я згадувала Макса у своїй Нобелівській промові. Мені дуже резонує його відповідь, чому він, антимілітарист, після повномасштабного вторгнення Росії приєднався до Збройних Сил України. Я знаю її напам’ять. Від «часи трагічні» до «я на своєму місці».

Твоє місце з нами, Максе. Ми любимо. Ми віримо. Ми боремося. Ми чекаємо.

Авторка: Олександра Матвійчук

Чільне фото: Промова Олександри Матвійчук на церемонії відкриття Docudays UA у 2024 році. Стас Карташов