Під час повномасштабної війни документаліст(к)и та журналіст(к)и опиняються між двома етичними імперативами: необхідністю засвідчити правду для світу та обов’язком не нашкодити герою чи його близьким. Питання про те, де закінчується фіксація злочину й починається порушення гідності, стає критичним для професійної спільноти. Особливо гостро це постає в контексті висвітлення теми російської неволі та тортур, де кожне слово чи кадр може мати довготривалі наслідки для постраждалих. Глядачі й глядачки сьогодні також перестають бути пасивними споживач(к)ами — вони беруть участь у процесі й або мобілізуються через побачене, або витісняють надмірно травматичний контент.
Під час заходу обговоримо таке:
Доказова журналістика: як візуальні матеріали стають частиною доказової бази та де межа між інформуванням і шокуванням?
Повага до гідності та травма-інформаційний підхід: як працювати з тими, хто пережив російську неволю або насильство, не ретравматизуючи. Як захистити інтерв’юера/-ку від вторинної травми та емоційного вигорання під час роботи з чутливими темами?
Психологія сприйняття: як постійний контакт із травматичним контентом змінює суспільство?
Фінальна дискусія: чи існує межа, яку не можна переходити навіть заради правди?
Спікер(к)и:
Максим Буткевич, правозахисник, медійник, співкоординатор БФ «Принцип надії», член експертної ради Центру громадянських свобод;
Аліса Коваленко, режисерка документального кіно, правозахисна активістка, членкиня правління Sema Ukraine;
Оксана Романюк, директорка Інституту масової інформації;
Олександр Авдєєв, лікар-психотерапевт, психіатр, засновник «4help | психотерапія онлайн», автор книги «Хто так жартує?»
Модераторка:
Олеся Біда, журналістка відділу розслідувань воєнних злочинів Kyiv Independent
Організатори:
Центр громадянських свобод, БФ «Принцип надії» та ГО «Докудейз»
Вхід вільний за попередньою реєстрацією: https://forms.gle/YoP5k8MSpiKWyhdx8
