Огляд програми

Джерела майбутнього: «Архів війни» та мистецька інтерпретація

14 червня 2023
Після початку повномасштабної війни в Україні з’явилося багато ініціатив із документування, які працюють за певними методологіями, дбають про платформи, безпеку та тривале існування зібраних архівів. Однак документування стало не лише професійною практикою, а й способом переживання війни й опором забуттю чи маніпуляціям. Завдяки смартфонам щодня з'являються нові фото й відео, приватні сторінки в соцмережах схожі на публічні щоденники, а канали медіа фіксують таймлайн війни. Через відсутність часової дистанції цей надмір інформації сприймається як цілісне органічне поле, а будь-яке зберігання інформації з нього виглядає як фрагментування та виривання з контексту.

У березні 2022 року ГО «Docudays» разом із Infoscope почали працювати над проєктом «Архів війни» (Ukraine War Archive). Команда підійшла до питання комплексно й почала розробляти спеціальну платформу, яка дозволяє регулювати доступ користувачів/-ок до матеріалів. При створенні цифрових архівів важливо досліджувати безпекові можливості інструментів і їхній потенціал в обробці даних. Багато матеріалів, які виникають просто зараз, не можуть бути оприлюднені у зв’язку з етичними питаннями, приватністю чи безпекою людей та об’єктів. Важливо й те, що ці матеріали є лише частиною чиєїсь історії, професійної практики, колекції, і вони можуть бути ще не завершеними. Об'єкти архіву впливають на творення образу самих себе і під час війни особливо добре помітно, що формування архіву – це створення мережі сенсів та взаємозв'язків у суспільстві. 


Дискусія «Голоси України: як говорити про війну, аби світ розумів», події «Архіву війни» та RIGHTS NOW! на 20 Docudays UA, Стас Карташов

Ось як розповідає про роботу проєкту Роман Бондарчук, керівник «Архіву війни» та артдиректор кінофестивалю Docudays UA: «Ми почали з простого і розвинулися у велику цифрову платформу, де крім матеріалів, які нам передають наші партнери, телеканали, ініціативи на кшталт Ukraїnerа і „Цукр”, є відео, які потрапляють на платформу з відкритих джерел. Платформа в автоматичному режимі моніторить понад дві тисячі телеграм-каналів, робить скріншоти, переклад і підписи до зображень, виділяє ключові слова, за якими можна далі зручно шукати інформацію. Це хороший інструмент для дослідників/-ць, розслідувачів/-ок, кінематографістів/-ок, щоб орієнтуватися в інформаційних хвилях, порівнювати пропаганду – тому що ми архівуємо не тільки українські канали, а й ворожі. Завдяки цьому можна простежити, де і як уперше з’явилося те чи інше відео, як і ким воно було прокоментоване, як змінювалися наративи стосовно нього, і таким чином вивчати пропаганду. 

У нас працює команда, яка перевіряє завантажені відео, маркує їх тегами про місце й час зйомок. Далі ці матеріали передають команді аналітиків/-инь. Для цього проєкту ми розробили словник ключових слів, які призначаються тому чи іншому відео або якійсь його частині. Таким чином можна не дивитися всі свідчення, а знаходити одразу потрібну тему чи уривок. У нас є команда інтерв’юерів/-ок, які їздять (переважно) звільненими територіями й записують свідчення очевидців. Ми збираємо інформацію не лише про воєнні злочини, ми записуємо також усе про побут під час війни, про гумор, який дозволяє пережити потрясіння. На сьогодні записано понад триста інтерв’ю і ми не плануємо зупинятися, бо свідчень забагато не буває – кожен голос і кожна деталь важливі». 

До вмісту архівів є інтерес вже сьогодні – в них намагаються знайти докази, натхнення, відповіді на питання, опору для пам'яті, і все це робить архіви основою для майбутнього.  

Докторка філософських наук Юлія Скубицька, лекторка програми DOCU/СИНТЕЗ, пояснює важливість фіксування усних свідчень для спільного проживання трагедій і майбутнього зцілення: «Війна привносить в суспільства високий рівень ієрархізації, яка знижує солідарність і сприяє тому, що накопичена агресія починає виливатися на тих, хто поруч, а не на призвідників трагедії. Усна історія є одним з інструментів, який допомагає уникнути глухоти до досвіду тих, хто поряд, але має відмінний досвід війни. Післявоєнне відновлення – це значною мірою загоєння ран, проживання горя втрат. Усна історія унаочнює спільність і ран, і горя, попри можливу різницю досвідів. Усна історія – це про повернення собі голосу, права бути присутнім, почутим, прийнятим в ситуації, коли старий світ разом з його сенсами і зв’язками видається зруйнованим, а новий ще треба уявити».

«Мистецькі практики та усна історія в роботі над подоланням травми», дискусія програми DOCU/СИНТЕЗ, Стас Карташов

«Архів війни», як і інші схожі ініціативи, працює з теперішнім. Складність такої роботи – у відсутності точки, з якої можна оглянути ситуацію відсторонено. Ситуацію, яка триває просто зараз, годі осягнути комплексно, і це стає справжнім викликом. Потрібно або документувати все, або обмежити своє поле роботи свідомо, напрацьовувати власний підхід. Годі передбачити, яким буде майбутнє і що буде важливим для наступних поколінь, тож потрібно не лише створити архів, але й сформулювати засади для розуміння того, як він робився. З огляду на це нині як ніколи важливі події, які концептуалізують підходи та практики архівування.

Цифрові інструменти дають багато можливостей для роботи з даними, але цифрові формати змінюються, тож згодом може постати проблема доступу і методів читання матеріалів, які створюються сьогодні. Наприклад, уже складно зчитати інформацію з CD-дисків, популярних на початку 2000-х років. Для майбутніх дослідників/-ць може постати й проблема доступу до архіву. Однак разом із цими питаннями постає більш нагальне: як працювати з документальними матеріалами під час війни?


Наскрізна тема двадцятого Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA – «Образ майбутнього», – розкривалася через різні формати. Візуальний стиль програми втілював ідею відкритості до пошуків цього майбутнього. Частиною програми стали дискусії та артпроєкти, які пропонували варіативні інструменти для осмислення документальних матеріалів. Так чи так, усе в програмі фестивалю вказує на те, що архіви стають ближчими для публіки. 

Одне з питань, які висвітлювала дискусійна програма, звучало так: «Як говорити про війну, щоб світ розумів?». Одразу після початку повномасштабного вторгнення в медіа і соцмережах загострилася тема пошуку мови, якою можна розповідати про війну. Рік потому ми й далі шукаємо слова, завдяки яким нас зрозуміють. 

Водночас існують усні свідчення та історії, фотографії, відео, щоденники тих, хто переживають війну щодня. Їхні свідчення й спогади можуть змінити історію, але, будучи в архівах «для майбутнього», ризикують залишитися непочутими. Тому команди документаційних ініціатив постають перед етичними викликами доступу до матеріалів і використання їх у мистецьких проєктах.  

«З 24 лютого, в певні просвіти між затьмаренням від подій та новин, я думала про те, чи придатні будь-які методи символічної репрезентації в цілому, і мистецькі інструменти зокрема, для того, аби хоч у якийсь спосіб працювати з нашим травматичним досвідом.  До речі, такі питання постають далеко не лише перед мистецтвом: багато галузей виробництва знання аж до архітектури світової безпеки. В мене немає однозначної та простої відповіді на це питання. Однак, мені здається, доти доки ми існуємо в полі символічної системи – мови та її структур – спроби опрацювати наш досвід мистецькими інструментами триватимуть. Якщо інструменти мистецтва допоможуть нам у формуванні та утриманні суб’єктності в роботі над травмою та невимовним – це вже буде неабияким внеском в питання легітимності методу», – говорить Олександра Набієва, кураторка міждисциплінарної мистецької програми DOCU/СИНТЕЗ.

Тему доповнила дискусія про сторітелінг та потенціал журналістики у досягненні справедливості. За понад рік повномасштабної війни стало очевидно, що саме медіа та журналісти/-ки можуть зробити історії свідків та постраждалих почутими і в такий спосіб допомогти правосуддю, моніторингу ситуацій, привернути увагу до недоброчесності й різного роду зловживань. Війна підсвітила проблему збереження не лише архівів, які створюються зараз, але й музейних фондів та історичних архівів. Росія нищить та грабує спадщину, зв'язки з історією – далеко не всі з них можливо відновити. Програма «Архіву війни» привернула увагу правозахисників до пошуку механізмів повернення награбованого з українських музеїв. 


Дискусія «Вкрадені скарби: як повернути награбовану Росією культурну спадщину України?», події «Архіву війни» та RIGHTS NOW!

Особливе місце у програмі фестивалю посів документальний фільм «Свідки». В основі фільму лежить задум режисерки Тетяни Симон та команди «Архіву війни», яка понад рік збирає свідчення людей. Авторка аналізує масив інтерв’ю і відбирає фрагменти історій, що показують виміри сміливості людей, яких війна застала у їхніх домівках на Київщині. З цих записів дізнаємося, як під час окупації мешканці/-ки навколишніх сіл знаходили можливість допомагати військовим, готували їжу для тварин, допомагали сусідам. Історії окупаційного спротиву, що звучать із їхніх уст, зберігають вразливість, показують, що їхній щоденний героїзм не протиставлений страху – вони існують одночасно, і це наближує їхній досвід до глядачів і глядачок. 


Прем'єра документального фільму «Свідки» (реж. Тетяна Симон) на 20 Docudays UA

Зрештою, програма звертається до майбутнього: заключна дискусія «Архіву війни» поставила питання «Що напишуть про російську агресію підручники з історії?». Їх писатимуть майбутні історики/-ні, дослідники/-ці, яким потрібні будуть джерела. Ми створюємо матеріали, які стануть основою для цих підручників, і які даватимуть однозначні відповіді та не дозволять сумніватися в тому, «як все було насправді» та «хто винен». Що може стати джерелами для цих книжок, або ж, якщо перефразувати, – що залишиться від сьогоднішніх нас?

Відеоінсталяція художника Євгена Арлова «За вікном» у межах програми DOCU/CИНТЕЗ, 20 Docudays UA, Стас Карташов
 
Документація – не лише масив матеріалів, але й практика, яка потребує рефлексії. Саме до неї звертаються митці через художні роботи. Темою цьогорічної програми DOCU/CИНТЕЗ є «Фрагментарна експозиція», яка об'єднала дві інсталяції в просторі кінотеатру «Жовтень». Для створення цих інсталяцій митці отримали доступ до матеріалів різних архівів. Першою стала відеоінсталяція «За вікном» українського медіахудожника Євгена Арлова. Для втілення задуму автор використав багато екранів, які демонструють кадри з відеосвідчень «Архіву війни». Екрани то об'єднуються демонстрацією спільного образу, то розпадаються на окремі «вікна», що розкриває ідею багатоголосся і фрагментованості оповідей – кожна з них є історією окремих людей, і водночас частиною спільної історії.  Візуальна мова дозволяє подивитися на документацію і роботу з нею по-іншому, зокрема, побачити її вразливі місця. Будь-який архів стикається з питанням репрезентативності: наскільки повно й усебічно він висвітлює явище, якому присвячений? Чи всі погляди він оприявнює? Яку інформацію він не зберігає? Так само, як неможливо одночасно побачити всі екрани інсталяції, так і неможливо досягти об'єктивності й охопити все. Однак це спонукає досліджувати межі архівів та власних практик збереження.


Аудіоінсталяція «Сон №» на основі аудіозаписів снів учасників/-ць проєкту Центру міської історії у Львові «Документування досвідів війни. Щоденники та сни війни»

Інша аудіоінсталяція створена на основі аудіозаписів снів учасників/-ць проєкту Центру міської історії у Львові «Документування досвідів війни. Щоденники та сни війни». Одним із засновників цього проєкту є Богдан Шумилович, який розробляє методологію збору его-документів: щоденників, описів снів, малюнків. Якщо щоденники – це приватне усвідомлене фіксування оповіді, то в чому може бути цінність сновидінь як неусвідомленого досвіду для істориків? Чи можуть документи емоційних станів людей бути цінними з погляду історії? Російсько-українська війна – не перша, свідки якої ведуть щоденники й записують сни, тож під час лекції учасники й учасниці спільно міркували над тим, як працювати з такими матеріалами й чи можуть вони стати джерелами для історичних досліджень, бути свідченнями про воєнні злочини. 

Документаційні ініціативи пропонують певну оптику майбутньому. А мистецтво як спосіб переосмислювати ці практики показує: потрібно зберігати не тільки те, що можна задокументувати. Ми збираємо архіви для майбутнього, але важливо не стати архівом, а залишити по собі щось більше, ніж архів. Для цього варто створювати контекст і зберігати свої голоси – власні інтерпретації часу, подій та документів. 

Текст: Анастасія Холявка, мистецтвознавиця, керівниця проєкту «Міський медіаархів».

Чільне фото: Стас Карташов, кінопоказ 20 Docudays UA.

_______
Ювілейний 20 Docudays UA відбувається за підтримки Посольства Швеції в Україні, Посольства Швейцарії в Україні, Українського культурного фонду, Посольства США в Україні, Посольства Ірландії в Україні, Посольства Данії в Україні, Посольства Бразилії в Україні, Польського інституту в Києві та Чеського центру Київ. Думки, висновки чи рекомендації не обов'язково відбивають погляди урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за зміст публікації несуть винятково його автор(к)и.

21 МІЖНАРОДНИЙ ФЕСТИВАЛЬ ДОКУМЕНТАЛЬНОГО КІНО ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ
 31 — 9 
травня
червня 2024
Режисерки DOCU/Україна: про активну згоду, жіночу оптику, вестернів і…
Конспект
11 липня 2024
Режисерки DOCU/Україна: про активну згоду, жіночу оптику, вестернів і те, як знайти фільм у купі сміття
Конспект
11 липня 2024
Архів війни. Словник
Новини
05 липня 2024
Архів війни. Словник
Новини
05 липня 2024
DOCU/СИНТЕЗ. Волонтерство, звукові архіви та солідарність
Інтерв'ю
04 липня 2024
DOCU/СИНТЕЗ. Волонтерство, звукові архіви та солідарність
Інтерв'ю
04 липня 2024
Дар’я Бассель: «Документальне кіно краще говорить з людьми про події,…
Інтерв'ю
03 липня 2024
Дар’я Бассель: «Документальне кіно краще говорить з людьми про події, які відбуваються тут і зараз»
Інтерв'ю
03 липня 2024
Вейн Джордаш: «Якщо ми втратимо Україну, наші діти житимуть у дуже не…
Інтерв'ю
02 липня 2024
Вейн Джордаш: «Якщо ми втратимо Україну, наші діти житимуть у дуже небезпечному світі»
Інтерв'ю
02 липня 2024
Макс Буткевич. Боремося і чекаємо
Новини
01 липня 2024
Макс Буткевич. Боремося і чекаємо
Новини
01 липня 2024
Повернути фокус уваги: як пройшла світова прем’єра фільму «Свідки. По…
Культурна дипломатія
25 червня 2024
Повернути фокус уваги: як пройшла світова прем’єра фільму «Свідки. Полон вбиває» на кінофестивалі Sheffield DocFest
Культурна дипломатія
25 червня 2024
Крізь крихке до міцного: яким був 21 Docudays UA
Новини
18 червня 2024
Крізь крихке до міцного: яким був 21 Docudays UA
Новини
18 червня 2024