На сьогодні DOCU/ПРО є найбільшою професійною платформою для творців/-чинь неігрового кіно в Україні. В її межах відбуваються різноманітні освітні та кіновиробничі проєкти, проводяться шоукейси та організовуються нетворкінги для документалістів/-ок. Цього року власників/-иць індустрійної акредитації очікує не лише насичена програма подій, а й окремий день, присвячений темі покращення психічного здоров’я в кіноіндустрії.
Зокрема, гостею DOCU/ПРО стане Серра Кілів, експертка з травмо-інформованого підходу в кіновиробництві, яка проведе відкритий онлайн-семінар. Напередодні фестивалю кінокураторка Ольга Бірзул поговорила з Серрою про чутливість у світі документального кіно.
Серро, як виникла ідея створити тренінги з ментального здоров’я та травмо-інформованого підходу для документалістів і документалісток? Що стало рушієм цього проєкту?
Я – частина колективу Film in Mind. Це об’єднання фахівців і фахівчинь у галузі ментального здоровʼя, які працюють саме зі станом людей, які створюють документальне кіно. Усі ми прийшли з кіноіндустрії – працювали в різних її сферах ще до того, як почали займатися психотерапією та коучингом – і добре знаємо зсередини, наскільки бракує психологічної підтримки. Ідея тренінгів виникла як відповідь на реальну нестачу допомоги: документалісти й документалістки занурюються в найгостріші проблеми світу – війни, беззаконня, вимушене переселення, але часто залишаються з цим емоційним і етичним тягарем наодинці. Ми хотіли організувати щось таке, де будемо обговорювати не тільки відповідальний підхід до пропрацювання травм, а й те, наскільки ця робота впливає на самих авторів і авторок, їхні команди, героїв і героїнь, глядачів і глядачок. Рушій у нас простий – увага не лише до важливих історій, а й до людей, що за ними стоять.
Собі думаю, що камера створює відчуття дистанції. Документалістам і документалісткам може здаватися, що обʼєктив захищає їх від жорстокої дійсності. Але це небезпечна ілюзія. На вашу думку, чому тема ментального здоров’я так довго не зʼявлялася в публічному просторі кіноіндустрії?
Це важливе питання. Частково відповідь – у стигмі навколо психічного здоровʼя. Нас привчають вважати емоційні труднощі особистими слабкостями, а не наслідками системних проблем. У документалістів і документалісток є ще й величезне відчуття відповідальності перед історією та її наслідками: часто вони готові брати її на себе навіть ціною власного добробуту. Крім того, галузь неігрового кіно економічно нестабільна і це робить пріоритезацію психічного здоровʼя ще складнішою. Потрібні системні зміни на всіх рівнях індустрії – від телекомпаній до фестивалів, – щоб турботливе ставлення до світу включало піклування про тих, хто його документує.
Лекція 9 червня із підтримки психічного здоров’я для кінематографістів/-ок в межах подій DOCU/ПРО.
Російсько-українська війна – одна з найбільш задокументованих. У прагненні викривати воєнні злочини Росії ми іноді забуваємо ставитися одне до одного з чуйністю. В Україні точиться велика дискусія щодо етичності фільмування героїв і героїнь у найтрагічніші моменти їхнього життя. Про які принципи травмо-інформованого підходу мусять знати люди з камерами?
Коли знімаєш людину, яка пережила травму, важливо, щоб вона почувалася в безпеці, розповідаючи свою історію. На можна змушувати її повертатися до занадто болючих моментів. Хай ваш герой або героїня самостійно обирає темп оповіді і визначає кордони власної відвертості. Також людина має надати усвідомлену згоду. І не лише на початку спілкування, а й упродовж усього процесу вона мусить відчувати, що контроль над її історією належить їй. Важливо залишатися уважним і обережним до емоцій та постійно запитувати себе, чи не нашкодить вашим персонажам і персонажкам те, як ви розповідаєте їхні історії. Це не просто етичні стандарти, це – принципи, якими визначається рівень довіри героя чи героїні. Вони ж показують і рівень нашої поваги до чужих переживань. Під час презентації на Docudays UA я розкажу про це детальніше.
Чільне фото: Серра Кілів, надано героїнею інтерв'ю
22 Docudays UA проводиться за фінансової підтримки Європейського Союзу, Посольства Швеції в Україні, Міжнародного фонду «Відродження». Думки, висновки чи рекомендації не обов'язково відповідають поглядам Європейського Союзу, урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за зміст публікації несуть винятково її автор(к)и.
