Володимир Яворський: «Показати на екрані «чорнуху» – просто»

26 червня 2014

10-11 червня у Гродні (Білорусь) відбувся показ документальних фільмів з фестивалю Docudays UA.

 

Фестиваль існує від 2006 року, й традиційно проходить в останній тиждень березня в київському Будинку кіно. Після чого фестивальні стрічки мандрують іншими містами України та СНД.

 

Стрічки ведуть про долі людей в різних кінцях світу: в ізраїльській жіночій тюрмі, в таборах піратів у Сомалі, на заводі «ЗИЛ»… Особливість у тому, що фільми з Docudays UA, крім фестивальних показів, не можна ніде подивитися – їх не можна потім знайти у вільному доступі, в інтернеті.

 

У Мінську фільми з фестивалю демонструвалися минулого року, в Гродні ж Docudays UA вперше. Покази відбулися за підтримки та на базі польського консульства.

 

Користаючись із нагоди ми вирішили поспілкуваться з одним із засновників і координаторів фестивалю Володимиром Яворським.

 

Режисер по 10-15 років живе зі своїм героєм

 

– Як виникла ідея проводити фестиваль?

 

– Фестиваль народився 11 років тому, і ми зрозуміли, що це один із найкращих способів достукатися до пересічної людини, що живе простим життям і не є активістом. Показати якісне документальне кіно й проблеми суспільства, що є в кожній державі й потребують уваги людей. Людина мусить звертати на них увагу і вимагати того ж від влади.

 

Ми побачили, що існує ціла мережа фестивалів, які показують кіно про права людини, і вирішили робити так само. Поволі з'явилися прихильники, що запрошували показувати фільми у своїх містах. Наші фільми демонструвались у понад 300 містах України, в Росії, а з минулого року – в Білорусі. Ми робимо один із найбільших фестивалів такого кшталту на пострадянському просторі.

 

– Документалістика – це журналістика чи мистецтво?

 

– Мистецтво. Журналістика – це журналістські програми. Формат наших фільмів не підходить телебаченню. Вони є складнішими, з цікавішою структурою. Деякі стрічки фільмуються по 10-15 років, бо режисер живе разом зі своїм героєм. Це не новини і не репортаж.

 

Сомалі – поруч

 

– Ваш фестиваль розрахований на професіоналів чи дебютантів?

 

– У нас завжди багато дебютів. Ми маємо відкритий конкурс для фільмів, головний критерій – цікава робота. До того ж, ми запрошуємо молодих режисерів до Києва на майстер-класи з зірками документалістики, що приїздять з усього світу, і які здобували нагороди в Ляйпцігу, Берліні тощо. Ми показуємо фільми, які були зняті не раніше, ніж рік-півтора тому. Часто трапляються прем'єри. Буває, що в нас поруч стоять монстри кіно й режисери, які щойно випустили свій перший фільм. А, можливо, це взагалі не режисер, а активіст, що втрапив у вир цікавих подій.

 

– Чому ви вважаєте, що людям на пострадянському просторі цікаво й важливо знати, що відбувається в Сомалі, Америці чи в ізраїльській тюрмі?

 

– Бо ці проблеми спільні для багатьох суспільств. Документальне кіно чітко показує, що кожне суспільство має хвороби. Різниця в тому, як воно на них реагує. Десь на них намагаються не зважати, десь влада їх помічає й вирішує, десь влада не помічає, але помічає й вирішує саме суспільство, громада… Коли люди дивляться фільм про Сомалі, вони бачать – щось подібне відбувається й поряд з ними.

 

 

Світ, не викривлений ЗМІ

 

– Чи були якісь фільми за час існування фестивалю, що особливо зачепили?

 

– Це десятки фільмів, але, звісно, найбільше у голові крутяться останні. Наприклад, фільм «Путінські ігри» про олімпіаду в Сочі, яка коштувала близько 50 млрд доларів США. Попередня олімпіада, яку вважали найдорожчою, коштувала, наприклад, 2,5 млрд. І це питання не тільки нечуваної розкоші, а й нечуваних крадіжок. А фільм розповідає про звичайних людей, які живуть у Сочі й на собі все це відчувають. Те саме у фільмах про Майдан: це не політична пропаганда з телевізора, а історії звичайних людей з питаннями. Навіщо ви прийшли? Чого ви хотіли? Чи домоглися свого?

 

Тут, у Гродні, ми показуватимемо фільм про ізраїльську тюрму, де кілька років сидять єврейка, арабка та ще одна жінка, що не належить ні до перших, ні до других. Війна йде вже стільки років, а вони сидять разом і якось будують відносини. І ти розумієш, наскільки цей світ розмаїтий, цікавий, і як часом він викривляється у ЗМІ.

 

Показати «чорнуху» – просто

 

– Чи траплялись у вас проблеми з проведенням фестивалю?

 

– Так, але тільки в Україні. Торік, коли режим Януковича закручував гайки, була низка заборон і ексцесів. Наприклад, був фільм, в якому йшлося про резиденцію Януковича – Межигір’я. Адже люди мають бачити, як живе їхній президент. От показ цього фільму постійно зривався по всій країні: то будівлі «заміновували», то приходили представники спецслужб і забороняли… А це ж божевілля – стати за кілька років мультимільярдером за умов, коли 20% населення живе за межею бідності. Там же кожна люстра в залах коштувала 80 тис. євро, а залів тих кілька десятків…

 

– Стрічки з Docudays UA обов’язково мають акцентуватися на проблемах, чи це може бути щось цілком позитивне?

 

– Є позитивні фільми, навіть з гумором. Бо зображується не тільки проблема, але й її подолання. Наприклад, фільми про інвалідів, які, незважаючи на свої вади, живуть повноцінним життям усупереч стереотипам. Все залежить від режисера. Коли дивишся «Путінські ігри» – постійно смієшся. Показати «чорнуху» просто, але ж треба дивитися з різних сторін, щоб було видно не саму проблему, а й вихід з неї. Тож має бути і позитив.

 

Домрачева, хокей і хороші дороги

 

– Чи працюєте ви з білоруськими режисерами?

 

– Білоруські фільми завжди є на фестивалі. Не пригадаю назви, але й на останньому фестивалі було кіно з Білорусі. Раніше знімалося значно більше – усі знають того ж Хашчавацького, – але тепер білоруські режисери чомусь не такі актуальні. Можливо, реальність не змінюється і не хочеться повторюватися. Хоча тем вдоста…

 

– А які документальні фільми про Білорусь людям за кордоном було б цікаво побачити?

 

– Наприклад, про білоруське село, яке живе в своєму замкненому світі. Мало хто туди їздить фільмувати документалістику. Або про білоруську пропаганду. Як працює ця машина, у яких випадках спрацьовує, в яких ні, які засоби використовує? На фестивалі ми показували уривки з телесюжетів. Це було дуже цікаво для людей, які раніше з подібним не стикалися. Білоруси звикли, для них це звично, а для іноземців, тих же українців, – ні.

 

Як досягається така чистота довкола? Чому в Білорусі хороші дороги? Є речі, якими Білоруси можуть пишатися, вони так само варті фільмів. Тема Домрачавої, хокею… – є багато цікавих тем, з якими чомусь не працюють тутешні режисери.

 

Алєсь Кіркєвіч,

світлини Аляксандра Саєнка та автора,

«Будзьма беларусамі!»

21 МІЖНАРОДНИЙ ФЕСТИВАЛЬ ДОКУМЕНТАЛЬНОГО КІНО ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ
 31 — 9 
травня
червня 2024
Представляємо міжнародне журі Docudays UA-2024!
Новини
22 березня 2024
Представляємо міжнародне журі Docudays UA-2024!
Новини
22 березня 2024
Сексуальне насильство, пов’язане з війною: як допомогти постраждалим
Конспект
21 березня 2024
Сексуальне насильство, пов’язане з війною: як допомогти постраждалим
Конспект
21 березня 2024
«Український сезон: Сила людей»
Новини
20 березня 2024
«Український сезон: Сила людей»
Новини
20 березня 2024
Показ і дискусія: документування сексуального насильства, пов’язаного…
Новини
01 березня 2024
Показ і дискусія: документування сексуального насильства, пов’язаного з війною
Новини
01 березня 2024
Запрошуємо громадські організації до співтворення дискусійного майдан…
Новини
29 лютого 2024
Запрошуємо громадські організації до співтворення дискусійного майданчика на Docudays UA
Новини
29 лютого 2024
Грані незламності: показ та обговорення документального фільму «Євром…
Новини
19 лютого 2024
Грані незламності: показ та обговорення документального фільму «Євромайдан. Чорновий монтаж»
Новини
19 лютого 2024
Запрошуємо до студентського журі Docudays UA-2024!
Новини
16 лютого 2024
Запрошуємо до студентського журі Docudays UA-2024!
Новини
16 лютого 2024
Катерина Горностай: «Прикол Docudays UA — це фестиваль документальног…
Інтерв'ю
08 лютого 2024
Катерина Горностай: «Прикол Docudays UA — це фестиваль документального кіно, про який не знімали нічого на відео»
Інтерв'ю
08 лютого 2024