Покази програми DOCU/СПРОТИВ на Docudays UA тривають. 25 березня о 17:00 в Синій залі Будинку кіно відбудеться показ і обговорення за участі режисера фільму «Щоденне повстання», а 27 березня о 17:15 в тій же локації буде боказано «Демонстрацію» Віктора Коссаковського. Модератор показів Наталя Гуменюк розповідає про концепцію програми DOCU/СПРОТИВ:
«От тільки огірки у нас в Україні менші, в іншому – жодної різниці», – відписую єгипетському режисеру й художнику Бассему Юсрі. Переглядаю фільм про його політично-ангажоване мистецтво («Коли довкола війна, а ти малюєш троянди, з тобою щось не так. Я живу в цьому суспільстві, й те, що я роблю є його частиною», – скаже згодом Бассем.) Бассем грає роль диктора єгипетського телебачення. Перші півгодини він або мовчить, або вимовляє беззмістовні фрази й звуки. Наприкінці диктор дістає величезного огірка – у нас такі не ростуть – і починає їсти. Стрічка знімалася за рік до повалення Мубарака. («Три роки тому я не вірив, що режим в Єгипті колись зміниться», – пізніше повідомить Бассем.) Від дореволюційних робіт Бассема тхнуло зневірою, розпачем і навіть озлобленістю: «Коли отримав стипендію на навчання і переїхав у США, був певен, що назад в Каїр не повернуся. Мені здавалося, що країна у жахливому стані, тут панувала безнадія».
Безвихідь – все що лишається, якщо всі шляхи, здавалося, випробувано.
Коли вважаєш, що твій досвід унікальний, – почуваєшся добре, поки є прогрес та успіх. Щойно виникають труднощі, шукаєш вихід, засновуючись на пережитому. Ми мали «Революцію на граніті», «Україну без Кучми» та «Помаранчеву революцію». Утім, ще ніколи тут не було кривавого розгону демонстрація, спецпідрозділи не стріляли у беззбройних людей, не викрадали активістів, а репресивна машина не працювала так активно. Досвід Помаранчевої революції не допомагав.
Коли ще до початку Євромайдану Docudays UA задумували програму про протести у світі, то зважали на хвилю протестів останніх років, що прокотилися не лише арабським світом, а й Туреччиною, Бразилією, Іспанією, а також на прогнози. Міжнародні аналітики писали, що в 2014-му 65 країн, серед яких і Україна, перебувають у групі високого чи дуже високого ризику громадських заворушень. Причини суспільних заворушень різні: від бунтів середнього класу, як у Бразилії, до виступів проти заходів суворої економії, як у Іспанії та Греції, до повстання проти диктатур (особливо у країнах Близького Сходу).
Українські й світові інтелектуали намагалися якось окреслити та об'єднати ці протести. У перші дні Євромайдану Історик Ярослав Грицак говорив про революцію «не схожу на Помаранчеву революцію чи Революцію троянд у Грузії, а на «Окупуй Волл-Стріт», події на Болотній, чи те, що робилося у Стамбулі. Революцію молодих освічених людей, які мають освіту, але не мають майбутнього. Це бунт людей, які мали б жити, як середній клас, а мають єдиний вихід – ставитися зі скепсисом до старих політиків і старої політики».
Після спроби штурму Майдану 11 грудня, побиття активістів, а насамперед першої пролитої крові, не всі порівняння стали доречними. Хоча причини, через які люди постають по всьому світу: свавілля, корупція чи неповаги до того, що думає населення країни, – залишаються спільними.
Вважається, що не варто рівнятися на гірших, згадуючи, що у світі чимало диктаторських режимів, які вбивають людей. Інколи знання, що тітушки – не українське ноу-хау, що режими, які об'єднувалися з кримінальними структурами чи корумповані суди існували та існують деінде – таки дають можливість шукати вихід. Особливо, коли деінде цей вихід знаходили.
Наша лінійка фільмів про протести не для того, щоб шукати паралелі. (Але інколи ті не зайві.) Вона не для того, щоб шукати рецепти чи прості відповіді на складні питання. (Але раптом вийде?) Не для того, щоб вчитися на чужих помилках. (А може, комусь допоможе?).
Що ми можемо напевне, так це зрозуміти, що ми не самі.
Коли шукаєш світло в кінці тунелю, то побачиш його, якщо на іншому боці запалить ліхтарик той, хто також шукає вихід.
«Що я можу для тебе зробити?» – запитує венесуельський активіст, в день, коли у Києві вбили людей. Він втомився кидати каміння в поліцію під час численних акцій протесту, тож нині організовує мистецькі акції. «Давай я зорганізую щось на знак солідарності з Україною?» – каже він, зав'язуючи на зап'ясті стрічку з написом «Твій голос – твоя сила». «Навряд це чимось може допомогти», – але від того стає тепліше.
«Що я можу зробити?» – перепитую у нього за кілька тижнів, коли у Венесуелі застрелили студента під час протесту. Завершую текст, щоб сфотографуватися з написом #IamYourVoiceVenezuela from Kyiv і відправити у Каракас.
Наталя Гуменюк,
журналіст-міжнародник, Hromadske.tv
