Як виникла ідея «Ілюзії тихої ночі»? Зокрема, думка зібрати досвіди ночі дуже різних людей по всій країні.
Ми задумали цей проєкт разом із мисткинею Мариною Бродовською, і від самого початку фільм мав бути також і мистецьким актом — своєрідним хепенінгом, де всі охочі могли стати співтворцями фільму. Так ми хотіли задокументувати цю дивну нову українську ніч під час війни. Саме ідея однієї ночі дозволила нам створити справжнє відчуття паралельності життів, показати багатогранну реальність сьогодення: як живе Україна, як вона бореться, як дихає. Експеримент вдався: разом ми зняли її зліпок. І попри темні часи, вона сповнена світла і тепла.
Який період ночі виявився найбільш задокументованим у надісланих відео?
Прицільно ми не рахували відео за кожною годиною ночі, але, якщо говорити виключно про відео, які надсилали люди з опенколу, то дуже багато матеріалу було знято під час повітряної атаки та до комендантської години, бо це був літній день, вечір вихідного дня, і люди документували своє життя, ділилися думками, співали, жартували.
Під час зйомки також були залучені професійні оператор(к)и — які завдання/плани вони мали? Що для тебе було важливо зафіксувати? Що найбільше цікавило?
Так, ми залучили 42 операторів/-ок, кожен/-на з яких мав/-ла своє завдання, героя, героїню, локацію чи кілька локацій, які вони фільмували приблизно 12 годин. В усіх був план дій, перелік потенційних сцен та кадрів, які можна зняти. З деякими ми робили фізичне освоєння локацій, де разом ще до зйомок проходили місцевістю та вирішували, що саме будемо знімати, але абсолютно з усіма ми говорили про те, які можуть виникнути ситуації, на що треба звернути увагу, як знімати ту чи іншу людину або локацію. Підготовка була дуже кропітка, в мене було чітке візуальне бачення і прохання до операторів/-ок, як саме знімати. Майже всі знімали на одну й ту саму камеру зі схожим набором оптики. Тобто з професійними оператор(к)ами ми намагалися певним чином створити єдиний візуальний підхід до фільму.
Мені було важливо охопити всю країну: від фронту до більш спокійних та віддалених місць; зафільмувати й великі міста, і районні центри та села, задокументувати різні сфери життя, показати, як живе природа. 
Що стало найбільшим викликом під час роботи над цим фільмом?
Монтаж. Він був дуже-дуже складний. По-перше, через строки, які ми мали, і через кількість матеріалу. Складності додавало також те, що я не була присутня на зйомках, тобто весь матеріал для мене, по суті, був невідомий. До того ж ми отримували відео протягом кількох місяців, бо те, що військові знімали на фронті, мало пройти перевірку, і в деяких підрозділах це зайняло багато часу. Наприклад, останній кадр фільму прийшов до нас десь у жовтні, коли у нас був вже непоганий чорновий монтаж.
А що — найбільшим відкриттям?
Напевно, найбільше мене приємно вразила готовність великої кількості людей взяти участь і долучитися до нашого проєкту. У нас були побоювання, що матеріалу буде мало, що люди не будуть реєструватись, але у результаті дуже багато людей відгукнулися і круто підтримали цю ідею. Відео від людей здебільшого фокусувалися на ніжних, відвертих моментах, сімейності й любові. Ідея цього опенколу полягала саме в тому, щоб мати таку щирість і близькість до людей у фільмі. Починаючи цей процес, ми не знали, чого очікувати від відео з опенколу, але їх надійшло дуже багато і вони були класними, чесними, відвертими.
Фото: кадри із фільму «Ілюзія тихої ночі»
23 Docudays UA проводиться за фінансової підтримки Європейського Союзу, Посольства Швеції в Україні, Державного агентства України з питань кіно. Думки, висновки чи рекомендації не обов’язково відповідають поглядам Європейського Союзу чи урядів цих країн. Відповідальність за зміст публікації несуть винятково її автор(к)и.
