DOCU/ЮНІСТЬ: страх і самотність перед веб-камерою

23 березня 2019

Бути молодим у діджитальну епоху, – означає жити разом з екраном і камерою. Знаходити пару, вирішувати проблеми, діставати підтримку та опору – все це в інтернеті. Програма DOCU/ЮНІСТЬ об’єднала фільми про дорослішання в умовах сучасного світу. Тут пошук гендерної та національної ідентичності є однією з найскладніших проблем, а самотність стає тим гострішою, чим більше друзів у твоїх соцмережах. Про добірку стрічок розповідає Ольга Куровець.

 

Герої повнометражної картини Ліни Марії Маннгаймер «Парування» – Наомі та Ерік, двоє незнайомих між собою людей, які відгукнулися на режисерський пост у соцмережах. Ліна шукала 18–25-річних хлопців і дівчат, які будують стосунки онлайн. За її умовами, учасники мали надати доступ до своїх акаунтів і щотижня зідзвонюватися з нею по Skype. Обрані герої також мали цілий рік знімати відеощоденник. Таким чином режисерка хотіла дослідити ставлення до стосунків представників «цифрового покоління».

 

Кадр з фільму «Парування»

 

Для Наомі та Еріка це, здається, не становило жодних проблем, адже відеодокументація свого життя та занижені вимоги до приватності – річ звичайна у наші часи. Протягом проекту в героїв зав’язуються стосунки. Саме про ці несподівані та переважно віртуальні взаємини пара цілий рік сповідається Ліні – кожен у свою веб-камеру.

 

Хвилю онлайн-відвертості продовжує режисерка Аєлет Альбенда в стрічці «У моїй кімнаті». Це повнометражний «coming of age» фільм, сформований із відео, взятих із YouTube-каналів шістьох підлітків. Усі вони діляться зі своєю аудиторією тим, що болить найбільше. Когось покинула дівчина та побили старшокласники, але його гітарний концерт – за планом. Хтось документує свій перехід із жіночої в чоловічу стать. Одна влогерка бореться з компульсивним переїданням; інша навчає дівчат правильно пов’язувати хіджаб. Хтось увійде у свої 16 хлопцем із чудовим мейкапом, а хтось – молодою матір’ю. З часом підліткові історії поступово розгортаються та вражають граничною щирістю. Здається, що лише його величність YouTube допомагає цим дітям не здаватися.

 

Кадр з фільму «У моїй кімнаті»

 

Короткометражний фільм «Послухай» Астрід Бюссінк на цьому тлі здається дещо олдскульним. Адже головне в ньому – не аматорське відео (хоча тут воно також є), а відтворені записи телефонних розмов. Бюссінк будує свою кінороботу на оповідях чотирьох дітей, що наважилися набрати номер дитячого телефону довіри. Колажне полотно потроху складається зі згустків суму і зневіри. Зворушливі наївні запитання про те, скільки телефонів у «Служби довіри» та якого вони кольору, переростають у розповідь про самотність, яку вже несила терпіти. А слова «ми любимо бити однокласника по зубах, нам весело на це дивитися» можуть цілком несподівано обернутися сповненим відчаю камінг-аутом. Голоси та розповіді дітей відтворили актори, адже справжні записи – конфіденційні.

 

Героїня картини Єнса Педерсена «Дівчина проти гравітації» – 11-річна монгольська акробатка Ерденчімег не шукає опори деінде, а сама намагається стати нею для своєї родини. Донька ув’язненого на 12 років, вона мріє заробити для батьків на машину та новий дім, а собі – на новесенький iPhone. Її матір, сама того не бажаючи, відкрила дитині нові перспективи. Адже взявши участь у телереаліті «П’яні монголи тверезіють», вона показала світові доньку, яка сідала на шпагат та робила сальто в юрті. Відтоді дівчинка щодня долає кілометри автобусом, аби дістатися до столичної циркової школи. Тут її оточують діти із заможних родин, і Ерденчімег мусить дедалі міцніше стискати зуби, щоб опанувати омріяну стійку на одній руці. «Плач ні до чого не приведе», – каже вона та продовжує тренуватися, адже такий шанс випадає лише раз.

 

Кадр з фільму «Дівчина проти гравітації»

 

Одразу два фільми програми порушують тему еміграції. «Крапля за краплею» Лаури Ґонсалвіс і Ша – це чорно-біла анімаційна історія про останніх мешканців португальського вимирущого села. Документальні голоси, що лунають на тлі рухомих малюнків, розповідають, як один за одним з села виїжджали родичі та друзі. Франція, США, інші далекі та близькі країни – у пошуках кращої долі туди емігрували геть усі. Анімаційна складова підтверджує: виїхали навіть мурахи, а Дух руйнування розрісся тут до неймовірних розмірів.

 

Картина Мар’ям Баяні «Райдужні діти: портрет Еліки» – це камерна замальовка про іранську дівчинку, яка знайомить свій клас початкової школи у Бельгії з рідною країною. Еліка малює рис, морозиво та тюльпани, стверджуючи, що саме це найбільше люблять в Ірані. Однокласники плещуть у долоні та радіють, адже в більшості з них теж є далекі країни, де на них вже давно чекає улюблена бабуся.

 

Кадр з фільму «Райдужні діти: портрет Еліки»

 

Текст: Ольга Куровець

17 МІЖНАРОДНИЙ ФЕСТИВАЛЬ ДОКУМЕНТАЛЬНОГО КІНО ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ
20–29
березня 2020
За лаштунками Національного художнього музею
Новини
За лаштунками Національного художнього музею
Про новий фільм Андрія Загданського на Docudays UA
Новини
«Розділові Наживо» на Docudays UA
Новини
«Розділові Наживо» на Docudays UA
Новини
Пусте насилля: фільм «Воєнний фотограф» про Джеймса Нахтвея
Новини
Пусте насилля: фільм «Воєнний фотограф» про Джеймса Нахтвея
Новини
Історії, що хвилюють: гід правозахисною програмою RIGHTS NOW!
Новини
Історії, що хвилюють: гід правозахисною програмою RIGHTS NOW!
Новини
Просто діти: історії з усього світу
Новини
Просто діти: історії з усього світу
Про програму для дітей та дорослих DOCU/ДІТИ
Новини
У передчутті нового кіно: зустрічайте проєкти Ukrainian Doc Preview
DOCU/ПРО
У передчутті нового кіно: зустрічайте проєкти Ukrainian Doc Preview
DOCU/ПРО
DOCU/ХІТИ: коли є любов
Новини
DOCU/ХІТИ: коли є любов
Новини
Які пригоди для дітей готує DOC/САДОК?
Новини
Які пригоди для дітей готує DOC/САДОК?
Новини