До Docudays UA-2020 ми поставили п'ять питань режисерці Оксані Карпович про роботу над її фільмом «Не хвилюйся, двері відчиняться», з яким вона бере участь в національному конкурсі DOCU/УКРАЇНА та міжнародному конкурсі DOCU/СВІТ. 

Що стало поштовхом для зйомок вашого фільму?

У 90-х електрички були значною частиною реальності й основним транспортним засобом моїх батьків, як і більшості звичайних українців-робітників у провінції. Ці потяги залишили сильні тактильно-звукові спогади, які почали виринати після мого переїзду за кордон. Електричка приваблює мене своєю жалюгідністю і водночас красою; це простір багатьох суперечностей і згусток абсурду, яким наповнене повсякденне життя в Україні. Дивним чином, далеко від дому, він став цікавим і цінним для розуміння моєї пострадянської ідентичності й ідентичності моєї країни.

Скільки тривало створення картини?

Я почала працювати з електричками у 2016 році, ще не розуміючи, що з цієї ідеї може вийти фільм. Того ж року несподівано для себе я знайшла продюсерку. У 2017-му я провела два місяці, катаючися приміськими електричками, спілкуючись із людьми та збираючи різноманітний матеріал. Основні зйомки відбулися влітку 2018 року, ще рік тривав монтаж і постпродукція.

Кадр з фільму «Не хвилюйся, двері відчиняться»

Як просувалася робота над вашою картиною?

Доволі весело. Одні й ті самі люди на початку процесу відсилали мене і мою камеру в далекий неприємний Мордор, у кінці – накривали імпровізований стіл на лавках електрички на честь мого приїзду бутербродами та коньяком. Усі ці чотири роки найскладнішим було просто продовжувати вірити, що моя робота має сенс.

За що глядачі та глядачки можуть полюбити ваше кіно?

За його неосудливий, сповнений розуміння погляд на суспільство і реальність, яка часто є несправедливою і жорстокою. За любов і повагу до людини, що не втрачає гідності й самоіронії тоді, коли створені всі можливі умови, щоб вона їх втратила. За увагу та близькість, з якою все це спортретовано.

Це ваша перша повнометражна робота. Що б ви порадили майбутнім режисерам, які теж візьмуться пройти ваш шлях?

Отримувати радість від процесу, адже він може стати несподівано довгим. Сьогодні знаком успішності неминуче вважається постійна продуктивність. Але я раджу не квапитися: тривалість – це рідкісна і цінна якість. Працювати з людьми, для яких проєкт означає трохи більше, ніж робота, і які вам довіряють. Такі люди підтримають вас тоді, коли здаватиметься, що все безнадійно.

Розмову вів Алекс Малишенко.

Нам неабияк важлива ваша підтримка – зробити внесок на розвиток Docudays UA і долучитися до клубу друзів DOCU/CITIZEN можна за посиланням.