Огляд програми

Засновано на соцмережах

26 березня 2021

Дівчина з маскою на очах, Фея з дорожнім конусом на голові, протест спілки злодіїв та ленінопад у дитячому садку. Абсурд нашого повсякдення у персонажах художника-самоука Анатолія Сурми цього року став основою візуальної концепції фестивалю Docudays UA. У межах ретроспективи анімації «Мультфільм. Автор: Анатолій Сурма» з програми DOCU/СИНТЕЗ ми досліджуватимемо візуальну мову художника, її потенціал та кризи у суспільстві, які вона виявляє. Ділимося текстом культурологині та дослідниці Поліни Ліміної про творчість Анатолія Сурми.

Анімація з програми «Мультфільм. Автор: Анатолій Сурма» перебуватиме у вільному доступі в онлайн-кінотеатрі DOCUSPACE з 27 березня. У межах програми DOCU/СИНТЕЗ відбудеться дискусія «Genius loci (“Геній місця”), або Експедиція за “справжнім” мистецтвом» за участю дослідниці Євгенії Моляр та артдиректора фестивалю Docudays UA Романа Бондарчука. А під час церемонії відкриття фестивалю ми представимо короткий документальний фільм про Анатолія Сурму.

Раніше про мультфільми Анатолія Сурми найлегше було дізнатися з мемів у твіттері. Виглядало це так: абсурдну ситуацію, що викликає гостре відчуття ніяковості, коментують приписом «Автор: Анатолій Сурма». Це локальна адаптація більш відомого мему — картинки «Directed by Robert B. Weide», яку використовують для підкреслення таких самих незручних випадків. Вибір на роль «відповідальних за крінж» в Україні саме робіт Анатолія Сурми доволі показовий, адже його мультиплікації не просто змальовують комічні сцени, а й влучно розкривають основи інтернет-спілкування в нашому суспільстві. Яке за останній карантинний рік лише посилило свої позиції.

Хто ховається за титрами цієї шаленої української мультиплікації? Окрім імені та фото в кубі на початку кожного ролику, про Сурму відомо геть небагато. 

Анатолій Сурма народився в 1971 році у Теофіполі — селищі міського типу в Хмельницькій області, де, за офіційними даними, живе шість-сім тисяч людей. Спочатку він вивчився на тракториста, однак працювати ним за станом здоров’я не мав змоги, тож влаштувався дорожнім робочим. Одного разу під час роботи Сурма отримав черепно-мозкову травму. Після цього почав працювати двірником.

Перегляд мультфільмів, зокрема «Сімпсонів» та «Південного парку», надихнув Анатолія Сурму на спроби зробити щось своє. Так, у 2014 році він відкрив для себе графічну програму Blender, яка дозволяє створювати анімацію. Уроки в інтернеті й «тиць-метод» — так Анатолій створив свій перший мультфільм без персонажів. А згодом почав розробляти сюжети, створив впізнаваних, майже народних героїв, вклав їм у вуста діалоги чи то з анекдотів, чи з телебачення та відпустив жити власним життям у ютубі. На каналі Сурми перше відео називається «Сім’я гостює в діда і баби»: здається, у цих дивних гостях глядачі перебувають і досі. Адже персонажі залишаться майже незмінними упродовж семи років.


Сюжети анімацій — це фактично переробки різних проявів масової культури: від казок на кшталт «Кози-дерези» або «Колобка» до жартів у соцмережах стосовно пандемічних обмежень. Персонажі поводяться гіперболізовано, як у телевізійних ток-шоу, коли буденні речі сприймаються вдавано бурхливо, але водночас виглядають беземоційними. Останньому сприяє, звісно, озвучка самого Сурми, проте найбільше — принцип побудови діалогів. Розмови часто нагадують коментарі в соцмережах так званих ботів — аж так механічно-шаблонно вони звучать. Або вирвані фрази політиків із телеекранів, що вже стали народними приказками.

Це не дивує: Анатолій переважно спостерігає за людьми саме за допомогою інтернету. У рідному Теофіполі його коло спілкування обмежене (сам Сурма пояснює це тим, що він інтроверт), але в мережі йому відкривається значно більше можливостей для дослідження суспільства. Автор мультфільмів обирає шлях спостереження, майже не вступаючи в прямий контакт зі своїми глядачами: навіть на його ютуб-каналі коментарі до анімацій закриті. Тоді як теми робіт Сурми своєю новинною актуальністю демонструють, що за інфоприводами мультиплікатор стежить досить пильно.

Проте найважливішим є не те, яку гарячу сценку обігрують герої в новому мультфільмі, а як вони спілкуються між собою. Схоже, що вони майже не чують  одне одного, чекаючи на свою чергу промовити репліку. Ця байдужість перегукується з принципами комунікації під постами про політичні і суспільні новини: головне — висловити невдоволення («стурбованість», як іронізує Сурма), показати свою присутність у просторі. 

 

— Котигорошко, скажи чесно, ти мене в душі послав на три букви?

— Дядько, шо ви ляпаєте?

— Я бачу, ти в душі послав мене на три букви, скажи по-чесному.

— Знаєте, дядьку, висловлюю вам глибоку стурбованість.

— Знаєш, що послати і висловити глибоку стурбованість, — це майже одне й те саме?

— Я так само думаю.

З мультфільму «Котигорошко»

 

Постійні комунікаційні глухі кути, у які потрапляють персонажі, створюють подвійний ефект. З одного боку, їх можна розглядати з позиції абсурду — таким чином вони є комічними, адже Сурма апелює саме до гумору у своїх роботах. Та з другого боку, це змушує замислитись, чи можна взагалі досягати нових сенсів за допомогою онлайн-спілкування з широкою аудиторією.

До того ж варто подивитися, ким саме є персонажі Анатолія Сурми. Вони не є складними особистостями із власним розвитком або неоднозначною проблематикою: навіть у тих героїв, які з’являються в більшості серій, складно виокремити якийсь психологізм. Їхні образи — суто візуальні, привабливі через легкість сприйняття та варіативність асоціацій. Тому і вирішення проблем постає чимось зовнішнім: поганих людей (Бабу-Ягу, чорта чи політиків) у мультфільмах спалюють чи віддають на поталу тигру, а ворожі країни просто зникають з карт світу. Це захоплює простотою та дарує емоційну розрядку: справедливість встановлюється наче магічно, без потреби докласти зусиль.
 

Ці риси роблять мультфільми Анатолія Сурми своєрідним синтезом казки та сучасної антиутопії. Вони здатні дати тимчасове вивільнення емоцій через сміх і безпечне переживання абсурдної ситуації — а нам усім це необхідно, адже без відстороненого погляду деякі події складно усвідомити як ненормальні чи неприйнятні. Тоді як після фінальної фрази кожної анімації «Кінець. А хто дивився — той молодець» не зникає відчуття, що ти, може, й молодець, а от світ навколо — навряд чи.



Чільне фото та ілютрації: кадри з фільмів «Прикмети», «Фея і Дід» та «Стрижка в карантин».

19 МІЖНАРОДНИЙ ФЕСТИВАЛЬ ДОКУМЕНТАЛЬНОГО КІНО ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ
25 – 
березня
3
квітня 2022