16 квітня в паризькому кінотеатрі Cinéma des Cinéastes відбувся вечір Docudays UA, організований Ukraine CombArt — незалежною культурною ініціативою, що працює над промоцією українського мистецтва у Франції, — у співпраці з Французьким комітетом мережі європейської солідарності з Україною та спільнотою Kalyna.

Парижани побачили два українські фільми, що по-різному осмислюють досвід війни. «Херсон. Опір триває» режисерки Тетяни Симон — це історії волонтерів, які під обстрілами щодня рятують людей. «З любов’ю з фронту» Аліси Коваленко — особистий ліричний щоденник режисерки, матері й військової. Листи, адресовані майбутньому дорослому синові Тео, доповнюються нотатками фронтового життя: рутина, нескінченне очікування, тихі роздуми в окопах і бліндажах, спостереження за мурахами й красою пейзажів, щемкі моменти близькості та дружби — на тлі обстрілів і втрат.

Вечір відбувся у знаковому просторі авторського кіно — Cinéma des Cinéastes, заснованому 1973 року за ініціативи Société des Réalisateurs de Films. Традиційно кінотеатр є майданчиком для режисерських висловлювань, зустрічей із глядачами та подій, що формують європейський кіноконтекст. Саме тому показ Docudays UA в цій локації набув особливого значення — як включення українських історій до широкого культурного простору Європи.

Після показів відбулися обговорення з режисерками. Тетяна Симон представила Архів Війни — платформу ГО «Докудейз», що збирає, структурує та зберігає свідчення злочинів під час російсько-української війни.

Історії волонтерів — героїв фільму «Херсон. Опір триває» — дозволили французьким глядачам відчути, що відбувалося у Херсоні під час окупації та після підриву Каховської ГЕС.

«Мені важливо було показати не лише страх, а й гідність людей, які залишаються», — зазначила Тетяна Симон.

Показ «З любов’ю з фронту» викликав тривалу тишу після фінальних титрів. Під час обговорення глядачі зізнавалися, що не очікували побачити таку війну — у паузах, у побутових деталях, у радості від наявності інтернету.

«Цей фільм не задумувався як фільм із самого початку. А потім, коли побратими, яких бачимо в кадрі, почали гинути або зникати безвісти один за одним, я зрозуміла, що маю зберегти пам’ять про них. Вони не мають зникнути», — наголосила Аліса Коваленко.

Глядачі ділилися різними питаннями — від особистих до глобальних: чи зрозуміє син Аліси Коваленко її вибір приєднатися до армії? Як зупинити цю війну? І чому українці водночас відстоюють як свої території, так і свої цінності?